Надія Пилипенко
Одна людина не може вирішити всі проблеми величезної країни. У Сочі одна ситуація, на Чукотці інша.
Щоб підняти рівень дестабілізації в Україні, Путін, на мій погляд, готовий на глибоку економічну кризу в РФ. За моїми відомостями, він сказав своїм людям з ближнього кола: “Готуйтеся до того, що санкції триватимуть 10 років”. Значить, він збирається ще 10 років вести цю криваву війну.
Мене страшенно напружує, коли людина, зціпивши зуби, вперто наполягає на своєму. Якщо мені скажуть: “Ти повинен забути про свої принципи, йти холуйствовать, принижуватися, підкорятися”, ніколи не буду.
Путін мстить Україні за антикримінальну революцію, яка там трапилася з листопада по лютий.
Моя мати – дуже мудра жінка. Я їй дуже вдячний. Все, що у мене зараз є, – її заслуга. Вона, безумовно, для мене авторитет. Тому я з нею не сперечаюся, скоріше,допомагаю. Взагалі всі діти повинні допомагати батькам, коли встають на ноги. Але зараз багато дітей ростуть егоїстами.
Мінські угоди Захарченко виконувати не збирається. Вогонь в районі Дебальцево він припиняти не бажає, оголосив всю територію Донецької області зоною «ДНР». Кордон під контроль українських прикордонників віддавати не буде і територію «ДНР» вважає політично незалежною від України.
У Надії Савченко вже немає сил стояти, і вона може померти … Я також розумію, що її смерть призведе до персональних санкцій проти Путіна, оскільки про звільнення Савченка його просили все – від Меркель до Порошенка.
Я також вважаю, що держава не має права залазити в ліжко до свого народу і сподіваюся на взаємність в цьому сенсі.
Президент і віце-президент повинні бути обов’язково різностатеві. А також не повинні жити разом.
Все ж з Грузією було чесніше. Прямо сказали, так воюємо, ненавидимо Саакашвілі і хочемо розчленувати держава. А з Україною все так підло, так нишком, так брехливо.
Кремлю треба сказати прямо. Ми руками бойовиків воюємо з українцями, бо вони посміли скинути свого злодія Януковича за допомогою революції. Ми не хочемо, щоб нас також скинули, тому і розв’язали війну.
Там в коридорі біля нього весь час терлась якась дівчина, причому дівчина симпатична. Вона не просто стояла поруч – вона весь час його чіпала. Михайло Сергійович став сильно ніяковіти, соватися і дивитися на мене з надією.
