Надія Пилипенко
Ті, хто в прекрасному можуть побачити прекрасне, – люди культури. На них є надія.
Будь-які надії стають рабством, обмеженнями.
Ніщо так не послаблює сили людини, як надія в чому-небудь, крім свого зусилля, знайти порятунок і благо.
Надія на радість трохи менше, ніж справджене задоволення.
Страх закінчується там, де починається неминуче. З цього моменту страх позбавляється сенсу, і все, що нам залишається, – це надія на те, що ми приймемо вірне рішення.
Не витрачайте свій час на побиття стіни, в надії зробити з неї двері.
Миротворець – це той, хто годує крокодила в надії, що той з’їсть його останнім.
Сумні сни охопили мою душу. Знову навіває на мене туга пригнічений настрій. Готовий плакати і плакати без кінця. Все що сформувалися надії звалилися, морок огорнув і минуле, і сьогодення. «Нудні пісні і сумні звуки» не дають мені спокою. Чогось чекаю, у щось вірю і не вірю. Чи не збулися мрії святої справи. Плани звалилися, і все знову залишилося на віру «Подальшого-майбутнього». Воно все покаже, але поки даний його зруйнувало. Була мета, були замаху, але тяжка сила їх подавила, а потім влаштувала насильницьке тріумфальний хід. Всі були на волосині і залишилися на материку. але ж перед цим або після цього згасання панування ночі завжди буває так. А зоря недалека, і за нею світлий день. Посидимо у моря, почекаємо погоди, коли-небудь і вщухнуть бурхливі хвиліна ньому і можна буде без побоювання кататися на плоскодонних човнику.
Але я не в змозі жертвувати необхідним в надії придбати зайве.
Там в коридорі біля нього весь час терлась якась дівчина, причому дівчина симпатична. Вона не просто стояла поруч – вона весь час його чіпала. Михайло Сергійович став сильно ніяковіти, соватися і дивитися на мене з надією.
І надія в грудях затамувавши моєї; Щось чекаю попереду Від прийдешніх я днів.
Ах, свобода, свобода! Навіть натяк, навіть слабка надія на її можливість дає душі крила, чи не так? «Людина у футлярі» Антон Чехов
