Цитати великих людей про посмішку

Манірність і пихатість більш ображають, ніж простонародність. Відверті, оригінальні вирази простолюдинів повторюються і у вищому суспільстві, не ображаючи слуху, тим часом як манірні натяків провінційної ввічливості порушили б загальну посмішку.

Мені здається, що в одній усмішці складається те, що називають красою особи: якщо усмішка додає принади особі, то особа чудово; якщо вона не змінює його, то воно зазвичай; якщо вона псує його, то воно погано. Той хто не вивчив людини в самому собі, ніколи не досягне глибокого знання людей.

Наше становище на Землі справді дивно. Кожен з’являється на ній на коротку мить, без зрозумілої мети, хоча деяким вдається мета придумати. Але з точки зору повсякденного життя очевидно одне: ми живемо для інших людей – і найбільше для тих, від чиїх посмішок і благополуччя залежить наше власне щастя.

В усьому винна ця дурна посмішка.

Адже і себе я не зберіг Для тихого життя, для посмішок. Так мало пройдено доріг, так багато зроблено помилок.

Жінки! Жінки! Хто їх зрозуміє? Їх посмішки суперечать їх поглядам, їх слова обіцяють і ваблять, а звук їхні голоси відштовхує … То вони в хвилину осягають і вгадують саму потаємну нашу думку, то не розуміють самих ясних натяків …

Воювати варто завжди з посмішкою. Якщо ви цього не вмієте, показуйте оскал. Якщо ви і цього не вмієте, вам краще не потикатися в цю справу.

Чи не кріві посмішку, руки мнучи, Я люблю іншу, тільки не тебе. Ти сама знаєш, знаєш добре – Чи не тебе я бачу, що не до тебе прийшов. Я проходив край, серцю все одно – Просто захотілося заглянути в вікно.

Він [А. М. Горчаков] як завжди з посмішкою примадонни на устах і з крижаним компресом на серце.

Коли матінка посміхалася, як не добре було її обличчя, воно робилося незрівнянно краще, і кругом все начебто веселів. Якби в важкі хвилини життя я хоч мигцем міг бачити цю посмішку, я б не знав, що таке горе.

Перед погонщіцей – своєю долею – не бійся. Не так уже й довго їй володіти тобою, не бійся. Що в минулому кануло, все проводжай посмішкою, І нехай майбутнє загрожує бідою, що не бійся.

Я не заласкать – буря мені скрипка. Серце хуртовини твоя посмішка.

Що життя? Базар … Там одного не шукай. Що життя? Забій … Ліки не шукай. Сам не змінювався. Людям посміхайся. Але у людей посмішок ж – не шукай.

Ти забула: я свободи, Для заблужденья не віддам. І так пожертвував я роки, Твоєї усмішці і очам.

Усім – уклін до землі, хто пересуджує і цілиться «брудом». Я ж повз пройду і пошлю всіх, красиво, як шовкової в’яззю. Посміхнуся, щоб скривився Вас, всіх, сліпуче – мило. Нехай від цієї посмішки на серце вам буде зле …

… Диктант вдався. Майбутній колезький реєстратор зробив трохи помилок, хоча і напирав більше на красу букв, ніж на граматику. У слові «надзвичайно» він написав два «н», слово «краще» написав «лутше», а словами «нові терени» викликав на обличчі інспектора посмішку, так як написав «нове подпріще»; але ж все це не грубі помилки. «Іспит на чин» Антон Чехов

І тому, що я збагнув Все життя, пройшовши з посмішкою повз, – Я говорю на будь-який момент, Що все на світі повторимо.

Це не я прийняв рішення про амністію, а парламент. Так що мені можна навіть усмішка не клеїти.