Надія Пилипенко
– Ви стверджуєте, що людина можепідняти себе за волосся? – Обов’язково! Кожна розсудлива людина просто зобов’язаний час від часу це робити!
– Ти знаєш, я в якийсь момент подумала, ну що я така дурна? Ось що я така вірна? Треба було змінити, і було б легше все це пережити. Мабуть. – А ти б змогла? – А що тут такого? Фью-фью – і все. – Почекай. Чужа людина. Голий. – Голий? – Уявляєш … Руки, ноги … – Ноги? … Ой, про ноги щось я не подумала. – Шкарпетки знімає. Труси. – Фу. Перестань. Ну не обов’язково ж. – Як не обов’язково? – Це ж я так … Образно.
Все це, звичайно, так. Все це вірно. Папір написана правильно. Все добре. Так це з одного боку, так? Але є й інша сторона медалі. Порушник – це не порушник, а великий науковець, людина інтелектуальної праці. Приїхав до нас в гості, так? Збирати наші казки, легенди там, розумієте, тости … – Тости? – Тости, так. І не розрахував своїх сил, так? Ми тут маємо справу з нещасним випадком на виробництві.
Невже обов’язково потрібно вбити людину, щоб зрозуміти, що він живий?
Невихований ти людина, Ручников! Виражайся при дамі пристойніше, а то я тебе засмучу … до неможливості!
– Як ви могли дивитися цю гидоту ?! – Гидота, гидота! Страшна гидоту! Якщо б ви знали, як я сумую за вашим фільмів, містер Фест! Вони ж і справді могли зробити мене людиною! Але гірка істина, містер Фест, полягає в тому, що в нашій країні тільки гроші можуть зробити джентльмена людиною, а фільми містера Секонда приносять мені гроші.
Я не спільник. Я просто невдачливий нещасна людина, у мене горить путівка в Сочі …
Я вважаю, що людині потрібно вірити тільки в самому крайньому випадку!
– Старію, старію … Два рази помилитися в одному і тому ж людині – такого зі мною раніше не було.
– Через 3 дні поставимо на ноги. – Ні, поспішати не треба. Це наш гість. Важливо вилікувати. Важливо повернути суспільству повноцінну людину.
– Гроші вперед, – заявив монтер, – уранці – гроші, ввечері – стільці або ввечері – гроші, а на наступний день вранці – стільці. – А може бути, сьогодні – стільці, а завтра – гроші? – катував Остап. – Я ж, дуся, людина змучений. Такі умови душа не приймає.
Чи не лайся, Маня, ти мені молодої людини зіпсуєш.
– Іди, іди … Хороша дружина, хороший будинок – що ще треба людині, щоб зустріти старість?!
