Надія Пилипенко
Все місто говорив про дивовижну птаху, і, коли двоє знайомих зустрічалися, один зараз же говорив: «соло», а інший докінчував: «вей!» – і обидва зітхали, зрозумівши один одного. Ганс Християн Андерсен “Соловей”
Захотілося їм дістатися і до неба. Чим вище вони піднімалися, тим сильніше кривлятися дзеркало, так що вони ледве тримали його. Але ось вони злетіли дуже високо, як раптом дзеркало до того перекорежівшей від гримас, що вирвалося з рук, упало на землю і розбилося на мільйони, мільярди осколків, і тому сталося ще більшого лиха. Деякі осколки, з піщинку величиною, розлітаючись по білому світу, потрапляли людям в очі, та так там і залишалися. А людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або кожної речі тільки погане – адже кожен осколок зберігав властивість всього дзеркала. Деяким людям осколки дзеркала потрапляла в серце, і це було найстрашніше: серце робилося як шматок льоду. Були серед осколків і великі – їх вставили в віконні рами, і вже в ці-то шибки не варто було дивитися на своїх добрих друзів. Нарешті, були і такі осколки, які пішли на окуляри, і зле було, якщо такі окуляри надягали для того, щоб краще бачити і правильно судити про речі. Ганс Християн Андерсен “Снігова королева”
