Надія Пилипенко
Навіть бабуся, коли спуститься в зимовий льох за червнем, напевно, буде стояти там тихенько, зовсім одна, в таємному єднанні зі своїм сокровенним, зі своєю душею, як і дідусь, і тато, і дядько Берт, і інші теж, немов розмовляючи з тінню давно минулих днів, з пікніками, з теплим дощем, з запахом пшеничних полів, і смажених кукурудзяних зерен, і свіжого сіна. Навіть бабуся буде повторювати знову і знову ті ж чудові, золотящіеся слова, що звучать зараз, коли квіти кладуть під прес, – як будуть їх повторювати кожну зиму, всі білі зими в усі часи. Знову і знову вони будуть злітати з губ, як посмішка, як нежданий сонячний зайчик у темряві.
Ти хочеш знати, як бути, якщо ти зробив щось не так? Відповідаю, дитинко: ніколи не проси пробачення. Нічого не говори. Посилай квіти. Без листів. Тільки квіти. Вони покривають все. Навіть могили.
Ми живемо в такий час, коли квіти хочуть харчуватися квітами ж, замість того, щоб пити вологу дощу і соки жирної грунту.
Прості польові квіти в’януть, але знову розквітають. Щороку в зеленій ночі листя будуть загорятися все нові пурпурні зірки. А до нас молодість не повертається. Молодість! Молодість! У світі немає нічого їй рівного!
Я відчуваю що віддав всю душу людині,для якого вона – то ж що квітка в петлиці, прикраса, яким він буде тішити своє марнославство тільки один день.
– Але ж, власне кажучи, дуже соромно ходити по землі і майже нічого не знати про неї. Навіть кількох назв квітів і тих не знаєш. – Чи не переймайся, – сказав я, – набагато більш ганебно, що ми взагалі не знаємо, навіщо тинятися на землі. І тут кілька зайвих назв нічого не змінять.
З жовтими квітами в руках вона вийшла в той день, щоб я нарешті її знайшов, якби цього не сталося, вона отруїлася б, тому що життя її порожня.
І у людей не вистачає уяви. Вони тільки повторюють те, що їм скажеш … Вдома у мене була квітка, моя краса і радість, і він завжди розмовляв першим.
– Якщо у мене є шовкову хустку, я можу пов’язати її на шию й забрати з собою, – сказав він. – Якщо у мене є квітка, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зірки!
Якщо ти любиш квітку, що росте десь на далекій зірці, добре вночі дивитися в небо. Всі зірки розцвітають.
Зірки дуже красиві, тому що десь там є квітка, хоч його і не видно.
Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто дивитися на них і дихати їх ароматом.
