Надія Пилипенко
Люди вірять тільки в те, у що вони хочуть вірити.
Мені все набридло. Це місто, ця осінь, всі ці люди, навіть мій колір волосся, він такий темний, прямо як моє життя!
Люди стають сентиментальними швидше від прикрощів, ніж від любові.
У наш час люди всьому знають ціну, але й гадки не мають про справжню цінності.
– Проблема з містером Ореххом полягає в тому, що люди хочуть вбити його. – Які люди? – Здається, взагалі все, – сказав він, нарешті Террі Пратчетт “Невидимі академіки”
Є в нашому житті щось таке, від чого люди втрачають вигляд людський: вони б і хотіли бути справедливими, та не можуть.
МОЖНА ПОКЛАДАТИСЯ НА ЛЮДЕЙ, БО: … вони їдуть … … чужі люди вмирають … … знайомі теж вмирають … … друзі вмирають … … люди вбивають інших людей, як в книгах … … твої рідні теж можуть померти … ОЗНАЧАЄ …
Наступний рік буде ще більше, і дні будуть яскравіше, і ночі довші і темніше, і ще люди помруть, і ще малюки народжуються, а я буду в самій гущі всього цього.
Коли люди цілком пограбовані, як ми з тобою, вони шукають порятунку у потойбічної сили.
Ось що я хочу вам сказати: є на світі люди, які для того й народилися, щоб робити за нас саму невдячну роботу. Ваш батько теж такий.
Просто є такі люди, вони … вони надто багато думають про той світ і тому ніяк не навчаться жити на цьому …
Йому всього десять років, і він в кожній капелюсі шукає кролика. Я давно кажу йому, що шукати кроликів у капелюхах – марна справа, все одно як шукати хоч краплю здорового глузду в голові у деяких людей (у кого саме – не називатиму), але він все не вгамовується.
Більш привабливі впевнені в собі люди. А невпевнені – менш.
Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони найбільше бояться …
А я б замість раю … взяв би цих дев’ять десятих людства, якщо вже нікуди з ними діватися, і підірвав їх на повітря, а залишив би тільки купку людей освічених, які і почали б жити-поживати по-вченому. «Біси» Федір Достоєвський
– Деякі люди занадто рано починають сумувати, – сказав він. – Здається, і причини ніякої немає, та вони, видно, від роду такі. Вже дуже все до серця приймають, і втомлюються швидко, і сльози у них близько, і всяку біду пам’ятають довго, ось і починають сумувати з найменших років. Я то знаю, я і сам такий.
