Цитати з книг про воду

Ми всі повинні бути однаковими. Чи не вільними і рівними від народження, як сказано в конституції, а просто ми всі повинні стати однаковими. Нехай люди стануть схожі один на одного як дві краплі води: тоді всі будуть щасливі, тому що не буде велетнів, поруч з якими інші відчувають свою нікчемність.

Чудовий Дніпро при тихій погоді, коли вільно і плавно мчить крізь ліси й гори повні води свої. «Страшна помста» Микола Гоголь

Кажуть, що люди, які живуть поруч з водоспадом, не чують шуму води.

Вони балакають без угаву цілий вечір, а про що – назавтра ніхто вже й не згадає. Та нікому і не важливо, про що говорять дорослі; важливо тільки, що звук їхніх голосів то наростає, то завмирає над тонкими папоротями, оздоблюють веранду з трьох сторін; важливо, що місто потроху наповнюється темрявою, наче чорна вода ллється на будинку з неба, і в цій темряві червоними крапками мерехтять вогники, і дзюрчать, дзюрчать голосу.

Люди не повинні забувати, сказав він, що на землі їм відведено дуже невелике місце, що вони живуть в оточенні природи, яка легко може взяти назад все, що дала людині. Їй нічого не варто змести нас з лиця землі своїм диханням або затопити нас водами океану – просто щоб ще раз нагадати людині, що він не так всемогутній, як думає. Мій дід казав: якщо ми не будемо постійно відчувати її поруч з собою в ночі, ми забудемо, якою вона може бути грізною і могутньою. І тоді в один прекрасний день вона прийде і поглине нас. Розумієте?

– Ти миєш. Я витираю. Ми розмовляємо. Мене це завжди заспокоює: тепла вода і мило.

Замість того, щоб співати в душі, я писав слова улюблених пісень в зошит. Від чорнила вода ставала синьою або чорною. або зеленою. або червоною. Музика стікала по моїх ногах.

Звичайно, тіло старіє, і все для нього стає не так, але якщо нудно тобі від незручного, брудного, убогого життя через, від нескінченних зим, зашкарублі шкарпеток, вічно несправних ліфтів, від крижаної води, шорсткого мила, від сигарети, що розпадається в пальцях, від дивного і мерзенного смаку їжі, чи не означає це, що такий устрій життя ненормальний? Якщо він здається нестерпним – невже це родова пам’ять нашіптує тобі, що колись жили інакше?

Дружини місцевої влади, так би мовити господині вод, були прихильніше; у них є лорнети, вони менш звертають уваги на мундир, вони звикли на Кавказі зустрічати під нумерованій ґудзиком палке серце і під білим кашкетом освічений розум.

Повість починається з прибуття Печоріна до П’ятигорська на лікувальні води, де він знайомиться з княгинею Лиговской і її дочкою, званої на англійський манер Мері. Крім того, тут він зустрічає свою колишню любов Віру і приятеля Грушницкого. Юнкер Грушницкий, позер і таємний кар’єрист, виступає контрастним персонажем до Печоріна.

«Так ось що значив мій сон. Пашенько саме те, що я повинен був бути і чим я не був. Я жив для людей під приводом Бога, вона живе для Бога, уявляючи, що вона живе для людей. Так, одну добру справу, чашка води, подана без думки про нагороду, дорожче облагодіяних мною для людей. Але ж була частка щирого бажання служити Богу? » – питав він себе, і відповідь була: «Так, але все це було загиджено, заросло славою людський. Так, немає Бога для того, хто жив, як я, для слави людської. Буду шукати його. » Л.Н. Толстой. “Отець Сергій”.