Надія Пилипенко
Навіть люди, що видають себе за старанну шанувальників прекрасної статі, не передбачають в жінках розуму, рівного нашому, і, пристосовуючись до слабкості їх поняття, видають вчені книжки для дам, як ніби для дітей.
Ні, весь я не помру – душа в заповітній лірі, Мій прах переживе і тління втече – І славен буду я, доки в підмісячному світі, Живий буде хоч один поет.
Дійсно, треба зізнатися, що наша [Росії] суспільне життя – сумна річ. Що це відсутність громадської думки, це байдужість до всякого обов’язку, справедливості і правди, це цинічне презирство до людської думки і гідності – воістину можуть привести у відчай.
Темряви низьких істин мені дорожче. Нас підноситься обман …
Одного разу орел питав у ворона: скажи, ворон птах, чому живеш ти на білому світі триста років, а я все на все тільки тридцять три роки? – Тому, батюшка, відповідав йому ворон, що ти п’єш живу кров, а я харчуюся мертвечиною. Орел подумав: давай спробуємо і ми харчуватися тим же. Добре. Полетіли орел так ворон. Ось побачили палую кінь; спустилися і сіли. Ворон став клювати, та хвалив. Орел клюнув раз, клюнув іншого, махнув крилом і сказав ворону: Ні, брате ворон; ніж триста років харчуватися падаллю, краще раз напитися живої кров’ю, а там що бог дасть!
Я пережив свої бажання, я розлюбив свої мрії; залишилися мені одні страждання, плоди серцевої порожнечі.
Почитай поезію доброю, розумною старенькою, до якої можна іноді зайти, щоб забути на хвилину плітки, газети і клопоти життя, повеселитися її милим базікання і казками; але закохатися в неї – нерозважливо.
І серце знову горить і любить – від того. Що не любити воно не може.
Перше кохання завжди є справою чутливості. Друга – справою чуттєвості.
Все життя – одна чи, дві чи ночі.
Не відкладай до вечері того, що можеш з’їсти за обідом.
Що не кажи, а любов без надій і вимог чіпає серце жіноче вірніше всіх розрахунків зваблювання.
Лихослів’я навіть без доказів залишає поти вічні сліди.
