Надія Пилипенко
Завдяки снігу можна усамітнитися навіть у міській натовпі.
Чуєш, як сніг шарудить об шибки, Кітті? Який він пухнастий і м’який! Як він лащиться до вікон! Сніг, вірно, любить поля і дерева, раз він так ніжний з ними! Він вкриває їх білою периною, щоб їм було тепло і затишно, і каже: «Спіть, дорогі, спите, поки не настане літо.» Льюїс Керролл
Коли-небудь в чужих очах стомлених Ми зможемо відшукати рідні береги … Але а поки за чередою поглядів талих Лише тіні сонця і холодні снігу …
– Як ви думаєте, на що перетворюється сніг, коли тане? – Звичайно в воду. – Неправильно! Він перетворюється в весну.
Їду. Тихо. Чути дзвони Під копитом на снігу. Тільки сірі ворони розшумілася на лузі. Зачарований невидимкою, Дрімає ліс під казку сну. Немов білою хусткою пов’язати сосна. Понагнулась, як старенька, сперлася на костур, А під самою верхівкою Довбає дятел на суку. Скаче кінь, простору багато. Валить сніг і стелить шаль. Нескінченна дорога Тікає стрічкою вдалину. Сергій Олександрович Єсенін
Яке блаженство, що блищать снігу, що холод зміцнів, а з ранку моросило, що дико і ніжно виблискує фольга на кожному розі і в вікні магазину. Поки серпантин, мішура, тяганина сходять над нудьгою інших майн, томлива передноворічних тижнів терпіти і зносити – що за дивна доля! Белла Ахмадуліна
У арабів йде тільки нафту, а у нас йде і нафту, і скоро сніг піде.
– А що було в тому сні? – Що? – Ти сказав, що я тобі наснилася, а далі? Розкажи мені, як саме. – Ти копала лопатою сніг. Ти була дівчиськом в нічний фланелевою сорочці. І ти прямо перед нашим будинком чистила доріжку від снігу. А я був снігом. Я був снігом. І всім, на що він падав і що він накривав. Ти підчепила мене. Червоної, великий лопатою. Ти мене підчепила.
хороводи сніг з дощем, Мрія, дорогу мені зігрій. Тебе, весна моя, побачити треба – Буде тепліше …
Джеф дістав пакетик чаю, китайського, сипнув в жерстяній чайничок, попутно розводячи багаття, для початку маленький – сонце ще світило на нас, – зміцнив в каменях довгу палицю, підвісив казанок, незабаром вода закипіла, чай був заварений, і ми стали пити його з жерстяних кухлів. Я сам набирав воду з джерела, холодну й чисту, як сніг, як кришталеві повіки вічних небес. Ніколи в житті не пив я такого чистого і свіжого чаю, його хотілося пити ще і ще, він чудово тамував спрагу і розтікався теплом по тілу. – Тепер розумієш, чому на Сході так люблять чай, – сказав Джеф. – Пам’ятаєш, я розповідав про цю книгу: перший ковток – радість, другий – щастя, третій – спокій, четвертий – безумство, п’ятий – екстаз. Джек Керуак
