Цитати великих людей про моду

В моді в кожній так положено, що не можна без гудзики, а без голови можна.

Моди більше не існує. Її створюють для кількох сотень людей.

Мода – це те, у що одягаємося ми самі. Не модно те, що носять інші.

Мені подобається, коли мода з’являється на вулиці. Але я не допущу, щоб вона звідти приходила.

Моду можна називати модою, якщо її не носять на вулиці.

Мода – це ілюзія, що народилася нова жінка, відповідна своєї епохи.

Мода, як і архітектура, – питання пропорцій.

Я – проти моди, яка швидко проходить.

Я не займаюся модою. Я сама – мода.

Молодіжна мода – плеоназм, старечої моди не буває.

Моду слід приймати, інакше ви будете виглядати смішними. Однак приймати новинки слід непомітно, маленькими порціями.

Шанель – це не мода, Шанель – це стиль.

Люди захоплюються не модою, а тими небагатьма, хто її створює.

Мода, яку можна побачити тільки у вітальнях, це не мода, а костюмований бал.

Остерігайтеся оригінальності. У жіночій моді оригінальність може призвести до маскараду.

Мода проходить, стиль залишається.

У Франції позитивно увійшло в моду звертати на себе увагу перебільшеною безцеремонністю і неввічливим зверненням, особливо з жінками.

Мода, що не знайшла визнання широких мас, вже не мода.

Мода зношує більше одягу, ніж людина.

Мода – настільки нестерпний різновид каліцтва, що доводиться міняти її кожні півроку.

Мода повинна випурхували у вас з рук.

Сліди справжньої моди минулих років можна знайти на картинах і в сімейних альбомах.

Люди захоплюються не модою, а лише тими небагатьма, хто її створює.

Мода – це те, що виходить з моди.

Що я скажу вам про це жахливому царстві міщанства, яке межує з ідіотизмом? Крім фокстроту, тут майже нічого немає, тут жеруть і п’ють, і знову фокстрот. Людину я поки ще не зустрічав і не знаю, де їм пахне. У страшній моді Пан долар, а на мистецтво начхати – найвище мюзик-хол. Я навіть книг не захотів видавати тут, незважаючи на дешевизну паперу і перекладів. Нікому тут це не потрібно. Нехай ми жебраки, нехай у нас голод, холод … зате у нас є душа, яку тут здали за непотрібністю в оренду під смердяковщину.

У мене від Думи три враження комічне, обурливе і огидне. Комічне в тому розумінні, яке відтіняв Шопенгауер, тобто протилежне природному, потрібного. Ось як якщо впала людина, коли він повинен йти і не падати. Робиться саме те, чого не потрібно робити. Комічне, тому що мені все здається, ніби ці діти грають у дорослих. Нічого нового, оригінального і цікавого немає в думських дебатах. Все це чувано-переслишано. Ніхто не вигадав і не сказав нічого свого. У депутатів все перейнято з європейського, і кажуть вони по-перейняття, ймовірно, від радості, що у них є «кулуари», «блоки» та інше і що можна все це вимовляти. Наша Дума нагадує мені провінційні моди. Сукні та капелюшки, які перестали носити в столиці, збуваються в провінцію, і там їх носять, уявляючи, що це модно. Наша Дума – провінційна капелюшок. Обурливим в ній здається те, що, за справедливими словами Спенсера, особливо справедливо для Росії: всі парламентські люди стоять нижче середнього рівня свого суспільства і разом з тим беруть на себе самовпевнену завдання вирішити долю стомільйонний народу. Нарешті, Дума огидна – по грубості, неправдивості виставляються мотивів, жахливою самовпевненості, а головне, озлобленості. Така Дума нікому не потрібна.

Я бачу, що мода зношує одяг швидше – ніж люди.

Я люблю, коли мода виходить на вулицю, але не допускаю, щоб вона приходила звідти.