Надія Пилипенко
Буває такий момент, коли до твору мистецтва не варто більше доторкатися – це коли не можна зробити ще гірше.
Війна не завжди чекає, поки всі учасники готові. Іноді вона приходить, коли ніхто не готовий. Іноді вона приходить, коли одна країна вважає себе менш неготовою, ніж інші. Або, коли одна нація очікує, що час робить її не сильніше, а слабкіше.
Пильнуйте й прислухайтеся, ви, самотні! Нечутними помахами крил віють з майбутнього вітри; і до тонких вухдоходить блага вість.
Підозрілість завжди переслідує тих, чия совість обтяжена виною.
Ще не здатна жінка до дружби: жінки все ще кішки і птиці. Або, в кращому випадку, корови.
Дві важкі завдання стоять перед людиною – по-перше, знати, коли почати, по-друге – коли закінчити.
Сьогоднішній театр – торгова точка. Контора вистав … Це не театр, а дачний сортир. Так нудно кінчати своє життя в сортирі.
Той, хто ложно розуміє життя, завжди буде помилково розуміти і смерть.
В юності я виявив, що великий палець ноги рано чи пізно проробляє дірку в шкарпетці. Тому я перестав надягати шкарпетки.
Всі закохані клянуться виконати більше, ніж можуть. І не виконують навіть можливого.
Ми любимо життя, не тому що ми звикли жити, а тому що ми звикли любити.
Кожен, хто подорожує по Близькому Сходу, знає, що якщо він має намір відвідати не тільки Ізраїль, але і якусь арабську країну, то повинен запастися двома паспортами.
Ми дратуємося по дрібницях, коли зачеплені чимось серйозним.
