Надія Пилипенко
Я б з Вашої фланелька не надто вередував!
– Хоботов, як твій бік? – болить! – Апендикс! Докаталися! – Ну причому тут катання?!
– Створіть якусь полотно!
– Навіщо йому полотно, що ви його збиваєте!
При всій твоїй інфантильності для дитсадка ти занадто громіздкий!
У лікарні я не лежав. Я був в санаторії. Теж не цукор. Особливо пригнічують жінки: від 60 і вище. Начисто вбивають тонус.
– Ось це фінал: перекваліфікувати? – Це дуже яскравий фінал.
– Дякую вам … О, дякую … Мені було так добре … – Я рада … – Ви, Ви так це робили … – Справді? – Ви … Ви прекрасно кололи.
– От уже й осінь, скоро дощі підуть. Вітер завиє … – Саме грипозний час. Тримайте ноги в теплі. – Дякую вам. О, дякую.
– Ну ось тут вона і завелася … Каже: залишайтеся, Сава Ігнатьіч!
– І ти?…
– Ну я, звичайно, по стійці струнко!
Юнак, самовиражатися швидше.
– Мене зондували.
– І успішно?
Маргарита Павлівна Хоботова, жінка вагомих переваг.
На дні озера Тітікака виявлений досить древнє місто. ВиЧЧЧерківаю!
Ні ні в чомувам благодаті, з щастям у вас розлад, і прекрасні ви недоречно, і розумні ви невлад!
Хоботов, Хоботов, заради бога, угамуйся! Це тимчасова, але необхідний захід. Я відповідальна перед тобою, і перед жінкою, яка одного разу з’явиться, і якій я зобов’язана вручити тебе неушкодженим, цілим, в здоровому глузді.
– Ах, як ви добрі й розумні!
– Нещиро говорите, а шкода.
Я приліг. Я не в силах.
Всіх благ!
Ти-то ось сам відпочив під наркозом …
Що це тебе понесло з штихелями?
– Велюрів Аркадій Варламич є? – Ну, як же не бути. – А ви, що його син? – Ні моя радість, я його вітчим. – Ага, вітчим, щас, так я тобі й повірила. – Ну, у кожного, знаєте, свій хрест!
– Пам’ятаю, приходить до мене одна. Просить вигравіювати напис. – На чому? – На годиннику. А напис була така: «Спасибі за солодкі секунди». Ну, я питаю: артисту? Ні. Письменникові? Ні. – А кому? – Виявилося, чоловікові.
Хоботов, що не галасують!
дзвякнуть їй что-ли на старості років? А, нехай живе безтурботно!
