Надія Пилипенко
А чи знаєш що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум тіснять. «Злочин і кара» Федір Достоєвський
Життя, формуючи душу, буде руйнувати тіло.
Він мимоволі відчував глибоку жалість до художника, який зробив йому таке дивне визнання, і питав себе, чи здатний він опинитися коли-небудь цілком у владі чужої душі?
Треба знати цей великий секрет життя: лікуєте душу відчуттями, а відчуття нехай лікує душу.
Висловитися – значить полегшити душу.
А ось по очах – тут вже й поблизу, і здалека не сплутаєш. О, очі – значна річ. Начебто барометра. Все видно – у кого велика суша в душі, хто ні за що ні про що може ткнути носком чобота в ребра, а хто сам всякого боїться. «Собаче серце» Михайло Булгаков
Навіть бабуся, коли спуститься в зимовий льох за червнем, напевно, буде стояти там тихенько, зовсім одна, в таємному єднанні зі своїм сокровенним, зі своєю душею, як і дідусь, і тато, і дядько Берт, і інші теж, немов розмовляючи з тінню давно минулих днів, з пікніками, з теплим дощем, з запахом пшеничних полів, і смажених кукурудзяних зерен, і свіжого сіна. Навіть бабуся буде повторювати знову і знову ті ж чудові, золотящіеся слова, що звучать зараз, коли квіти кладуть під прес, – як будуть їх повторювати кожну зиму, всі білі зими в усі часи. Знову і знову вони будуть злітати з губ, як посмішка, як нежданий сонячний зайчик у темряві.
І який же росіянин не любитьшвидкої їзди? Його чи душі, яка прагне закрутитися, загуляв, сказати іноді: «чорт забирай все!» – його чи душі не любити її? Її чи не любити, коли в ній чується щось захоплено-чудное? Здається, невідома сила підхопила тебе на крило до себе, і сам летиш, і все летить. «Мертві душі» Микола Гоголь
Аттікус щосили намагався врятувати Тома Робінсона, намагався довести цим людям, що Том не винен, але все марно, – адже в глибині душі кожен з них вже виніс вирок. Том був приречений в ту саму хвилину, Мейелла Юел підняла крик.
І звідки взялися ці почуття? Навпаки, тепер якби раптом кімната наповнилася НЕ квартальними, а найпершими друзями його, то і тоді, здається, не знайшлося б для них у нього жодного людського слова, до того раптом спорожніло його серце. Похмуре відчуття болісного усамітнення і відчуження раптом свідомо позначилися на душі його. «Злочин і кара» Федір Достоєвський
І – уявіть собі, при цьому обов’язково до мене проникає в душу хтось непередбачений, несподіваний і зовнішньо-то чорт його знає на що схожий, і він щось мені більше всіх і сподобається.
