Надія Пилипенко
І хлюпається риба в річці, в мовчанні, яке триває вічність. Роланд Робінсон
Ніхто не може двічі увійти в одну і ту ж річку.
Ернст Хайне
Річка часу стирає межі пам’яті. Олександр Клименко
Настя миє руки. Вона миє їх в раковині. Антон дивиться: тільки здається, що Настя миє руки в раковині! Насправді вона миє їх в річці, яка за будинком, через трубу водопровідну. І ось він бачить, як полрекі стало коричнево від бруду, а Настя все миє, вже повністю Кама стала коричнева, потім Волга стала коричнева, а там і Каспійське море почорніло. Ніна Горланова, В’ячеслав Букур “Роман виховання”
Ті, хто стоїть перед вами перешкоди – Не ріки, що не гори, і не інші люди, ці перешкоди – ви самі. Роберт Грін
Тільки наша людина може, стоячи на березі річки, від захоплення матюкатися на сонячну доріжку.
Хтось має право вбити мене на тій лише підставі, що я живу по той бік річки і що мій монарх посварився з його монархом, хоча я-то ні з ким не сварився! Блез Паскаль
Час ніколи не повертається назад. Час, як річка забирає все за собою і нічого не повертає назад. Час покаже, час все пояснить.
На зеленому, квітучому березі, над темній глибині річки або озера … вляжуться уявні пристрасті, вщухнуть уявні бурі, розсиплються самолюбні мрії, розлетяться нездійсненні надії! Природа вступить в вічні права свої, ви почуєте її голос, заглушений на час жвавістю, клопітно, сміхом, криком і всієї вульгарністю людської мови! Сергій Аксаков
Нірічка, ні швидкоплинний час зупинитися не можуть. Овідій
Людина, безнадійно шукає любові, нагадує мені рибу в річці, безнадійно шукає воду.
Не треба боятися жовтня, жовтень прекрасний, можливо, прекрасніше всіх місяців року, навіть травня. Травня мучить надією, обіцянками, які ніколи не збуваються, жовтень нічого не обіцяє, не дає і тіні надії, він весь у собі. А за ним – тьма, холод, сльота, мокрий сніг, величезна ніч, кінець. Але як красиво зараз! Яке золото! Яка мідь! І як чудесна зелень ялин в лісі і лоз над річкою! І до чого ж зелена зовсім зів’яла трава. А над усім – чисте блакитне небо. Тверда під ногою, ніби куті, дорога, калюжі оповиті вже не цукристим, що тане льодком, а темним, непрозорим і твердим. І велика порожнеча тихого, просквоженного від узлісся до узлісся: ні птиці, ні звіра, ні комахи, ні шереху, ні писку, ні свисту. Юрій Нагібін.
