Цитати з фільму – Любов і голуби

Цитати з фільму “Любов і голуби” комедії режисера Володимира Меньшова, знятої в 1984 році. Цитати і діалоги з фільму пішли в народ і мабуть кожен від малого до великого знає відповідь героїні Л. Гурченко на фразу “Ах, ти, с * чка ти, фарбована!”

Колода! З вагона зіскочило, і одним кінцем Ваську – по голові. Шібануло вашого батька, Людка! Все!

– Чёй-то, Людк? Пис пис-то че?

– Постскриптум. Післямова.

– Відпустіть мене, Раїса Захарівна. – Не вбивайте мене, Василь. Я знаю, ми з вами з різних соціальних шарів. Але ж нас доля звела. – Так кака доля? За п’янці закрутилося – і не виберешся.

– Дівчата, уйміте вашу мать! Тихо. Тихо. Зараза! “Людк, а Людк!” Тьху! Село!

Інфаркт мікарда! Ось такий рубець! Розтин показав.

– Ну скажи ти їй!

– А че сказати щось, синку?

– Щоб не ревіла …

– Надюха! Чи не реви!

– Мій тато дуже хотів хлопчика, а народилася дівчинка. – Як назвали-то? – Кого? – дівчатка-то ?? – Раїса Захарівна! – Не понял … – Ну, мій тато хотів хлопчика, а народилася дівчинка – Я! – Аааа …

А голос який був! Скажи ж, Надь! Як заспіває!

А в грудях прям жгет! Прям жгет, як ніби жар ось з печі проковтнув!

Ну ось, день взяття Бастилії даремно пройшов …

Та яка доля? За п’янці закрутилося і не виберешся.

Вісімдесят років з дня народження … Ух ти, а їй вже вісімдесят?!

А, нічого ви не Петро в красивій морського життя.

Коли Льонька сокиру підхопив, я манёхо не народила.

Дівчата, уйміте вашу мать!

– Елегію.

– Массне?

– Зрозумів, ось .. сюди покладеш, на булавочку застегнёшь.

– А расстегнётся?

– Але мене завжди дивувало інше. Як ці дурні птахи здатні до ніжності? Чому у людей все інакше? А? … Чому? – Точно! Точно. Вона мені каже: “Куди гроші справ, куди гроші справ?” – А куди гроші справ?

Органи двіжееенія вони лікували, органи двіжееенія … Поотрубать б вам ці органи-то.

Може ми теж підемо з тобою – состругать собі Снігуроньку-то …

– Не піду! – Ну і сиди. Тока знай: я з сьогоднішнього дня з тобою теж в контрах!

– Хто краватку вибирав? – Так це .. Надюха. – Надюха … мій компас земний …

– Ріж мене – не розумію. Я зі своєю марою воюю, партизанам, ти ходиш – винен. Че вона у тебе рипатися? – Дак через голубів все. Так вона вже не сердиться, ага. – Шібанешь разок – все, як шовкова стане. Що характерно – знахабніли.

– Сходи зламаєш. – Я тобі все ребра поламаю! Голуб’ятник паршивий, сходи він пошкодував! – Мені ж і лагодити сходи. – Я тобі зараз полагоджу!

– Потім вийшов лікар, каже: померла, дідусь, твоя бабуся.

– Сань, може ми теж підемо з тобою – состругать собі Снігуроньку, у життя-то …

Чтой-то ви все вз’ерепенілся, я подивлюся.

відкопали вже? Так ось, сон їм розповідаю … Насниться ж, зараза така …

Хлібець – це взагалі отрута.

Ось як у джигітів це питання поставлено. Коли вони розмовляють – вона в кімнату не ввійде. Тому – гірники! Те-є, ці – люди з гір.

– А то ж як екстрасенса виявляють – його відразу на облік ставлять. Він тоді працює в державному масштабі. Провидить, що відбувається за кордоном.

Страшну звістку приніс я в твій будинок, Надія! Клич дітей!

– Все, вистачить, запартізанілісь ми тут з тобою. Треба виходити з цього, як його, підпілля-то.

Попрощатися з одним маю право!

Екстрасенс робить запит в космос: «Так, мовляв, і так, мовляв! Як? »

– О! Вже закушують. Ну як же. Я кажу, закушують вже ?! – О! Саня прийшла.

Тільки очей, як це … один сюди, один – туди!

– Людк, а Людк! Ти гроші брала, а? – О, кинулася Надюха-то. А грошики-то бабай забрав.

– Он шкарпетки, сорочки прати не вмію. – Але, але ти вже навчився! – Матюкаюся. – А мені подобається, це пікантно. Я звикла. Хочеш, Ешкін КОТ, я теж буду?

А я зі своєю в контрах. Вона там, а я тут.Вона туди, а я сюди. Нехай помарафоніт.

Обрибішься!

А ти че стоїш, вуха розчепірила? Батькова заступниця.

– Ось чому таке, а? – Ймовірно, інстинкт розмноження. – Кохання. Ймовірно …

Надюха – мій компас земний.

– Ось так, гудзик расстегнешь, і добре. – Пуговка? Там же … південь! – Культура!

– Та не пив, не пив я! Хоча привід є. День взяття Бастилії даремно пройшов … Вісімдесят років з дня народження … Ух ти, а їй вже вісімдесят?!

Іду з магазину, вся трясучись.

– Він у вагона стояв … – Ну, хто стояв-то? Хто стояв? Василь?!

Ешкін кіт!

– Все, все. Тепер так і залишиться … – Че залишиться? – Косоокість. – Так він живий? – Ти чо каркаєш, дура? Звичайно живий! А око як це … один туди, один сюди. А ви че подумали? !!

– Василь, це ви ніж руки-то миєте? .. Паразит!

– Ти йдеш до цієї горгони? – Нє, я до дружини.

Я інший вузол в’яжу.

– Ну, скажи ти їй! .. – Що сказати-то, синку? – Щоб не ревіла … – Надюха! Чи не реви!

Я не дуже п’яна, Василь?

– Вона все питає: «Куди гроші справ, куди гроші справ?» – А куди гроші справ?

– Ах ти, с * чка ти фарбовані!

– Чому ж фарбована, це мій натуральний колір!

Ось так прям чимось і вбила б!

Однак, потоп щас буде!

Мамка твоя погана тута – вдома, а папка твій хороший – вона, одного мамку собі здобув!

– Я ж чого з голубами-то копирсаються … – Жовта вода тобі в голову вдарила, от ти і копирсаються.

– Вибачте … Що завадив вам гроші ховати. – Ну, ну, давай ще, роздзвонив по всьому селищу! Трепло!

Надсилаємо запит в космос: «Так, мовляв, і так! Як, мовляв? »

– «Екстра» хто?

– Сенс!

– Що таке? Що це ви на мене так дивитеся?

– Людк, а Людк! Глянь, че робиться. Адже це вона.

– А як в місті-то хвіст-то тобі притиснуло, куди ж ти, мила моя, прибігла ?! До мами!

Що характерно – знахабніли!

Ну, ну, піди ще, роздзвонив по всьому селищу! Трепло!

– Як яму не соромно, поросяті!? .. Пес! .. Ось адже який кобель батя ваш! – Чого ревіти-то? – Ой, че робити не знаю! Ой, горе-то како! Лёшк, поросятам дав!? .. – Дав.

– За шкірку його Потро – і буде з нього. А ну-ка сядь! Сядь! Куди йдеш?

– Так до вбиральні я!

– І я з тобою!

Що характерно, син не схвалив вчинок батька.

Ми з різних соціальних шарів, але ж нас доля зв’язала.

Шо характерно – любили один одного!

коханкою на сірники грошей не дає.

– Взагалі-то, знаєте, у нас плинності немає.

– А у нас текучка. Ох, кака страшна у нас текучка.