Надія Пилипенко
Ну, має ж я був зайняти чимось дівчину, поки ви натягували штани!
Суспільство «Трудові резерви», Світлана, майстер спорту, прекрасно плаває на спині.
Кафе-бар – я наздожену.
Щас я вам покажу де тут Хунд беграбен!
На вулиці йде дощ, а у нас йде концерт. Осінь, друзі мої, прекрасна московська осінь, але барометр у всіх радянських людей показує «ясно»!
– Він своєрідний, чи не так? – Так, в ньому є щось справжнє.
– Так. Познайомився я одного разу з жінкою видатної краси. – Для людини, який сьогодні повинен вступити в законний шлюб – невідповідні спогади. – Я без задньої думки. – Він починає нове життя, дайте йому можливість згадати все краще.
– Сава! І ти тут! А де Лев Євгенович? – Катається! Ні сорому, ні совісті! Жінка вдома зовсім змучилася, а він катається!
– Повірте, Ви занадто замахнулися.
– Це мені властиво.
Я не знаю. Я вся така раптова, така суперечлива вся.
Хоботова не можна не любити, прекрасне велике дитя.
Я вся така безглузда … вся незграбна така … така суперечлива вся.
Кулінар!
– Я вподобав! – Ти полюбив? Ти любити не здатний, як всі таємні еротомана.
Ви кандидат? Ви давно вже майстер!
Ви її … Ви її … бажав!
Який чорт заніс вас на ці галери?
Ось і ходжу за ним, як за дитям. Він ламає – я чиню, він ламає – я чиню!
Вранці встав, відразу – за дриль!
Людочка, Ви чули новину – Еміль Золя учадів! Вимикайте конфорки!
– Здрастуйте, Світу, так ось Ви якась! Ви знаєте, пасинок вами просто марить. – Який він тобі пасинок, теж мені, знайшов собі дурочку з провулочки. – Ну, мене звуть Костянтин. – На здоров’я. – У перекладі з античного «постійний». – Вітаю Вашу дружину. – Я самотній, як Робінзон. – Ой, тим гірше для Вас. – Ну так не всім щастить.
А все чоловіка! От уже воістину злий геній. З ранку до вечора кадить фіміам.
– Це фінал ?! – Це дуже хороший фінал!
– Банально, Хоботов !!! – Незалежні уми ніколи не боялися банальності !! – Ти-то тут при чому ?? !!!
І каже по радіо товариш Левітан: “У Москві погода ясна, а в Лондоні туман!”
