Надія Пилипенко
Джим дуже старається щось забути,але забути він не зможе, він може тільки до пори до часу про це не думати. А трохи згодом він знову зможе про це думати – і тоді в усьому сам розбереться. І тоді він знову стане самим собою.
Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить дуже багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність – це саме дорогоцінний скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо налітає, як загіпнотизований.
Тому що час від часу раптом накочувалося минуле і впивалося в мене мертвими очима. Але для таких випадків існувала горілка.
Так, старий, тут, власне, і починаєш розуміти, що тобі не вистачало тільки одного, щоб стати хорошою людиною, – часу. Вірно я кажу?
Заходьте, дітки! Зігріємося спогадами. Ах, згадаємо же чудовий час, коли ми були ще хвощами і ящірками, – так п’ятдесят чи шістдесят тисяч років тому. Господи, до чого ж ми опустилися з тих пір …
Вона розповіла це без гіркоти. Хоча їй було сумно. Але це була світлий смуток. Смуток, якої просто потрібен час.
Жарти, зрозумілі тільки нам, перестали бути просто жартами. Вони стали історіями. Ніхто не говорив про поганих часи і нехороших людей. І ніхто не сумував, адже ми могли відстрочити завтрашній день, віддаючись ностальгії.
Це нагадує про те, що часом, коли ти дуже натхненний якоюсь дівчиною, і бачиш людей, що тримаються за руки, їх сплетені пальці, то відчуваєш величезну радість за них. А в інший час ти бачиш ту ж пару, але вони не викликають нічого, крім роздратування. І все, чого тобі хочеться – це завжди відчувати за них радість, тому що це означає, що ти теж щасливий.
– Як просувається твій перший роман? – Так жахливо, що я весь час мрію, щоб один з нас помер від раку. Тоді мені не доведеться рвати з нею.
Ми з часом розуміємо, що батьки не можуть ні самі врятуватися, ні врятувати нас, що всіх, хто потрапив в річку часу, рано чи пізно підводною течією виносить в море, тобто, коротше кажучи, ми всі йдемо.
Час – і справді немов брудна шльондра, яка поимела всіх нас.
В найтемніші часи Господь приводить в твоє життя кращих людей.
Ми живемо в такий час, коли квіти хочуть харчуватися квітами ж, замість того, щоб пити вологу дощу і соки жирної грунту.
