Надія Пилипенко
Якщо скажеш дорослим: “Я бачив гарний будинок з червоної цегли, в вікнах герань, а на даху голубів”, – вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: “Я бачив будинок за сто тисяч франків”. І тоді вони вигукують: “Яка краса!”
Краса – це страшна і жахлива річ! Страшна, тому що невизначена, а визначити не можна тому, що Бог поставив одні загадки. Тут берега сходяться, тут всі суперечності разом живуть. Я, брат, дуже неосвічений, але я багато про це думав. Страшно багато таємниць! Занадто багато загадок пригнічують на землі людини. Розгадуй як знаєш і вилазь сухий з води. Краса! Перенести я до того ж не можу, що хтось, хто вищий навіть серцем людина і з розумом високим, починає з ідеалу Мадонни, а кінчає ідеалом содомским. Ще страшніше, хто вже з ідеалом содомским в душі не заперечує і ідеалу Мадонни, і горить від нього серце його і воістину, воістину горить, як і в юні безвадні роки. Ні, широка людина, занадто навіть широка, я б звузив. Чорт зна що таке навіть, ось що! Що розуму представляється ганьбою, то серцю суцільно красою. У содомі краса? Вір, що в содомі-то вона і сидить для величезної більшості людей, – знав ти цю таємницю, чи ні? Жахливо те, що краса є не тільки страшна, але і таємнича річ. Тут диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людей. А втім, що у кого болить, той про те і говорить. «Брати Карамазови» Федір Достоєвський
