Надія Пилипенко
Не може ж всьому виною бути низька самооцінка, правда?
Ми обидва сподіваємося, що він розповів їй пом’якшену версію всієї правди. Досить, щоб вона трималася від нього подалі. Але недостатньо, щоб змусити її сумніватися в усіх і кожному. А може, краще знати всю правду. Я насправді не знаю.
Але, по правді, депресія – побічний ефект раку. Депресія – це побічний ефект вмирання.
Я закоханий в тебе, і не хочу позбавляти себе простого задоволення говорити правду. Я закоханий в тебе, і я знаю, що любов- це просто крик в порожнечу, і що забуття неминуче, і що ми всі приречені, і що прийде день, коли всі наші труди звернуться в пил, і я знаю, що сонце поглине єдину землю, яка у нас є, і я закоханий в тебе.
Зазвичай я про це забувала, але нещадна правда в наступному: батьки, може, і щасливі, що я у них є, але я – альфа і омега їх страждань.
Правда життя відкривається нам саме у формі парадоксів.
Жінки люблять нас за наші недоліки. Якщо цих недоліків неабияку кількість, вони готові все нам простити, навіть розум … Боюся, що за такі розмови ви перестанете запрошувати мене до обіду, леді Нарборо, але що поробиш – це щира правда.
В кожному його вусі стукало по серцю, третє калатало в горлі, а нині гучно ухало в грудях. Тіло жадібно дихало мільйонами пір. – Я й справді живий, думав Дуглас. – Раніше я цього не знав, а може, і знав, та не пам’ятаю.
А раптом в глибині душі тобі і правда не хочеться жити?
Майбутньому або минулого – часу, коли думка вільна, люди відрізняються один від одного і живуть не поодинці, часу, де правда є правда і колишнє чи не перетворюється в небилиця. Від епохи однакових, епохи одиноких, від епохи Старшого Брата, від епохи двозначності – привіт!
В масі своїй люди слабкі і боягузливі, не готові до свободи і бояться правди, а значить, треба, щоб хтось сильний керував ними і обманював їх.
– Жахлива чи ні, правда є правда. – І? – З цього випливає, що правду можна змінити. Террі Пратчетт “Невидимі академіки”
Головне, самому собі не брешіть. Лгущій самому собі і власну брехню свою слухає до того доходить, що вже ніякої правди ні в собі, ні кругом не розрізняє, а отже, входить в неповагу і до себе і до інших. Чи не поважаючи ж нікого, перестає любити, а щоб, не маючи любові, зайняти себе і розважити, віддається пристрастям і грубим солодощів і доходить зовсім до свинства в пороках своїх, а все від безперервної брехні і людям і собі самому. «Брати Карамазови» Федір Достоєвський
