Надія Пилипенко
Прості польові квіти в’януть, але знову розквітають. Щороку в зеленій ночі листя будуть загорятися все нові пурпурні зірки. А до нас молодість не повертається. Молодість! Молодість! У світі немає нічого їй рівного!
Так звані «аморальні» книги – це лише ті книги, які показують світові його пороки, ось і все.
Ах, хіба є в світі що-небудь неможливе?
Тут, в світі людей, можна віддати час, гроші, молитву – і нічого не отримати натомість.
Шукай друзів, розкидав ворогів! Ось девіз легких як пух чарівних туфель. Світ біжить надто швидко? Хочеш його наздогнати? Хочеш завжди бути спритнішим за всіх? Тоді заведи собі чарівні туфлі! Туфлі, легкі як пух!
Справа не тільки в тому, що статевий інстинкт творить свій власний світ, який не підвладний партії, а значить, повинен бути по можливості знищений. Ще важливіше те, що статевий голод викликає істерію, а вона бажана, бо її можна перетворити у воєнний шаленство і в поклоніння вождю.
Єресь з єресей – здоровий глузд. І страшенно не то, що тебе вб’ють за протилежну думку, а то, що вони, можливо, мають рацію. Справді, звідки ми знаємо, що двічі два – чотири? Або що існує сила тяжіння? Або що минуле не можна змінити? Якщо і минуле і зовнішній світ існують тільки у свідомості, а свідомістю можна управляти – тоді що?
У нього виникло таке відчуття, ніби він бреде по лісі на океанському дні, заблукав в світі чудовиськ і сам він – чудовисько.
Тільки обмежені люди не судять по зовнішності. Справжня таємниця світу в тому, що ми бачимо, а не в тому, що приховано.
У мені дві людини: один живе в повному сенсі цього слова, інший мислить і судить його; перший, можливо, через годину попрощається з вами і світом навіки, а другий …
Для людини немає нічого більш цікавого в світі, ніж люди.
Ми пустимо пожежі … Ми пустимо легенди … Тут кожна шолудива “купка” стане в нагоді. Я вам в цих же самих купках таких мисливців відшукаю, що про всяк постріл підуть, та ще за честь вдячні залишаться. Ну-с, і почнеться смута! Розгойдування така піде, який ще світ не бачив … Затуманиться Русь, заплаче земля по старим богам. «Біси» Федір Достоєвський
– Але ти – Смерть! – вигукнув Мор. – Ти займаєшся тим, що ходиш і вбиваєш людей! – Я? Вбиваю? – відгукнувся Смерть, явно ображений до глибини душі. – Та як тобі таке могло спасти на думку? Людей вбивають, але це їх особиста справа, тут я ні при чому. Я вступаю в гру після того, як ця подія станеться. Мій обов’язок – займатися людиною з моменту вбивства і далі. Зрештою, ти не знаходиш, що світ, в якому людей вбивають і після цього не вмирають, заслуговує назва біса дурного світу? Террі Пратчетт “Мор, учень Смерті”
