Надія Пилипенко
Як-то раз Конфуція запитали: – Учитель, чому засуджують жінку, у якої кілька коханців, і не засуджують чоловіка, у якого кілька коханок? Конфуцій пояснив: – Набагато правильніше розливати чай з одного чайника по шести чашкам, ніж зливати шість чайників в одну чашку.
Вчитися з кимось разом не означає разом йти по шляху. Разом йти по шляху не означає утвердитися в одному і тому ж положенні. Утвердитися в одному і тому ж положенні не означає про все судити однаково.
Хто не змінює шлях батька три роки після його смерті, той може називатися тим, хто шанує батьків.
Шляхетний чоловік, усвідомлюючи свою перевагу, нікому його не показує, він легко сходиться з людьми, але залишається неупередженим.
Володіти собою настільки, щоб поважати інших, як самого себе, і надходити з ними так, як ми бажаємо, щоб надходили з нами, – ось що можна назвати вченням про людинолюбство.
Якщо государ шанує батьків, то і простий люд буде людяним. Якщо пан не забуває старих друзів, то і слуги його не бездушними.
Якщо країна в небезпеці, що не відвідуй її, якщо смута, які не живи в ній.
Був один правитель на світлі, якому не доводилося багато займатися справами правління, і їм був Шунь! Сповнений гідності, він лише сидів на престолі, повернувшись обличчям на південь!
Кожен помиляється в залежності від своєї упередженості. Придивіться до помилки людини – і пізнаєш ступінь її людяності.
Спрямовуйтеся до шляху, будьте віддані чесноти, твердо тримайтеся людяності і заглиблюйтеся в мистецтва.
Єдина справжня помилка – не поліпшувати своїх минулих помилок.
Ніколи не розповідайте про себе ні хорошого, ні поганого. У першому випадку вам не повірять, а в другому – прикрасять.
Вранці пізнавши істину, ввечері можна померти.
Якщо не виходити за рамки вищої чесноти, то годі й бути строгим в дотриманні другорядних правил поведінки.
Бачитито, здійснення чого вимагає борг, і не зробити – є відсутність мужності.
Будь сміливий в словах і вчинках, коли в країні є шлях. Будь сміливий у вчинках і скромен1 в промовах, коли в країні немає шляху.
Люди в давнину не любили багато говорити. Вони вважали ганьбою для себе не встигнути за власними словами.
