Надія Пилипенко
Я знаю в житті тільки два дійсних нещастя: докори сумління і хвороба.
Милі брати, схаменіться, озирніться, подумайте про свою слабкість, миттєвості, про те, що в цей невизначений короткий термін життя між двома вічностями або, скоріше, – лихоліття життя, яка не знає вищого блага, ніж любов, подумайте про те, як шалено не робити, що вам властиво робити, а робити те, що ви робите.
Питання, чи не вирішене дипломатами, ще менше вирішується порохом і кров’ю.
Знання тільки тоді знання, коли воно набуте завдяки мисленню, а не однієї пам’яттю.
У всякій справі краще небагато, але хорошого, ніж багато, але поганого. Те ж і в книгах.
Ні того негідника, який, пошукавши, не знайшов би негідників в якомусь відношенні гірше себе і який тому не міг би знайти приводу пишатися і бути задоволеним собою.
Часу немає, є тільки мить. І тому в одне цю мить треба думати всі свої сили.
Людина гордий поважає не себе, а ту думку, яку про нього складають люди; людина з усвідомленням своєї гідності поважає тільки себе і зневажає людське думка.
Щастя охочіше заходить в той будинок, де завжди панує гарний настрій.
Віра є розуміння сенсу життя і визнання що випливають із цього розуміння обов’язків.
Головне в житті – любов. А любити можна ні в минулому, ні в майбутньому. Любити можна тільки в сьогоденні, зараз, цієї хвилини.
Ніколи не роби іншого тим, що ти можеш зробити сам.
В мрії є сторона, яка краще дійсності; в дійсності є сторона краще мрії. Повне щастя було б з’єднання того й іншого.
Істина, виражена словами, є наймогутніша сила в житті людей.
Засудження за добро є єдина перевірка щирості служіння добру.
Час є нескінченний рух, без єдиного моменту спокою – і воно не може бути мислимо інакше.
Люди повинні жити в брехні або бачити жахливу істину нісенітниці буття, і всякий крок у пізнанні веде людей до цієї істини.
Життя є неперестанно зміна: ослаблення плотської і посилення, збільшення духовного життя
Праця є необхідною умовою життя людини і праця ж дає благо людині.
Придумуй собі якомога більше занять.
При усидчивой розумовій роботі, без руху і тілесної праці – суще горе. Чи не походи я, не попрацюй я ногами і руками протягом хоч одного дня, увечері я вже нікуди не годжуся, ні читати, ні писати, ні навіть уважно слухати інших, голова паморочиться, а в очах зірки якісь, і ніч проводиться без сну.
