Всякому тепер здається, що він міг би наробити багато добра на місці і на посаді іншого, і тільки не може зробити його на своїй посаді. Це причина усіх бід.
Немає нічого приємнішого, як бути зобов’язаним у всьому самому собі.
В глибині холодного сміху можуть знайтися гарячі іскри вічної могутньої любові.
Європа вразить з першого разу, коли в’їдеш в ворота, в перший місто. Мальовничі будиночки, які то під ногами, то над головою, сині гори, розлогі липи, плющ, що вистилають разом з виноградом стіни і огорожі, все це добре, і подобається, і ново, тому що весь простір Русі нашої не має цього, але після , як побачиш далі той же да той же, звикнеш і забудеш, що це добре.
Хто ухиляється від праці, той грішить перед Богом.
Душу і душу потрібно знати тепер, а без того не зробити нічого. А дізнаватися душу може один тільки той, хто вже почав працювати над власною душею своєю.
Скільки я починав, скільки я перепалив, скільки кинув! Чи розумієш ти жахливе відчуття бути незадоволеним собою?
Все абсолютно залежить від нас.
Ніколи не варто хвалитися майбутнім.
Сам не знаю, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і як навмисне кожна з них окремо укладає в собі те, чого немає в іншій – явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу. Для цього самі історії їх минулого побуту дані їм несхожі одна на іншу, щоб порізно виховали різнісили їхніх характерів, щоб потім, злившись воєдино, скласти собою щось найдосконаліше в людстві.
З тими ж, що порочать друзів наших, не слід зовсім сперечатися. Це ні до чого не поведе, їх не переспориш; тим більше що суперечка вони зовсім не для того затівають, щоб дізнатися істину, а для того, щоб вилаяти.
Петербург зовсім не схожий на інші столиці європейські або на Москву. Кожна столиця взагалі характеризується своїм народом, накидається на неї друк національності, на Петербурзі ж немає ніякого характеру: іноземці, які оселилися сюди, обжилися і зовсім не схожі на іноземців, а росіяни в свою чергу обиностранілісь і стали ні тим ні іншим. Тиша в ньому незвичайна, ніякої дух не блищить в народі, все службовці та посадові, все тлумачать про свої департаментах та колегіях, все придушене, все загрузло в бездельних, незначних працях, в яких безплідно втрачуватись життя їх. Цікава дуже зустріч з ними на проспектах, тротуарах; вони до того бувають зайняті думками, що Порівнявшись з ким-небудь з них чуєш, як він свариться і розмовляє сам з собою, інший приправляє рухами тіла і размашкамі рук.