Надія Пилипенко
– Ну то, що їздові собаки бувають, це я чув. А ось щоб їздові коти – це перебір. – А їздові листоноші вам не зустрічалися? – Нічого нічого. У нас взимку дороги такі і погода така, що вже їздові академіки зустрічаються. Сам бачив.
В цю зиму з розуму я знову не зійшов, а зима глядь і скінчилася. Йосип Бродський
Знову зима. Час ховатися в похмурих вагонах і шукати тепла на станціях, які продовжують мені снитися.
Я хотів зимою, скінчилася зима Я хотів весною, скінчилася весна Влітку немає сенсу, а восени дощі Так і доживемо млинець до наступної зими
Ненавиджу зиму. Вона занадто рано починається і занадто пізно закінчується.
Всупереч видимості, саме зима – пора надії. Жільбер Сесброн
Цієї зими, навіть якщо ми укутати, холодну байдужість змусить промерзнути до кісток.
Вчені кажуть, що люди гірше переносять спеку, ніж холод, і щоліта я погоджуюся з цим. Але варто прийти зими і гарненько задубіти на морозі, як моє тіло заперечує попередню угоду. Мігель Грейс
Зима качає світлофори порожніми крильцями хуртовин, з Преображенського собору сдувая дзвоновий звук. Йосип Бродський
Тобі хочу я показати – Мою весну, мою весну! Моя весна, не та, що У інших! Моя весна, приходить раніше, Вона завжди усміхнена, ясна, Вона лише для тебе! Моя весна. Прекрасніше немає її! Вона все буде, після сну, Що наведе моя зима. Моя весна, завжди бере З собою в дорогу, Прекрасних пісень ноти, Вона завжди танцює, Коли їй хочеться ридати! Вона завжди рятує, коли Мені хочеться бігти. Моя весна – не для того, Хто хоче даремно прожити! Вона не для того, Хто занадто багато спить. Моя весна – лише для мене, Але, якщо ти захочеш, Тебе візьму з собою! Я покажу тобі весну! Зауваж, мою весну!
Зима була двічі в той рік, коли я зрозумів, наскільки важливий кисень.
Де немає биків, там, в яслах порожньо, Де немає любові, там будинок німий, Там бродить в лабіринтах смутку І сон нічний.Де немає вугілля, вогнище не гріє, де немає вогню – суцільна темрява, Коли і іскорка НЕ тліє, В душі зима.
Зима близько!
Джордж Мартін
– Ви хочете померти, Вуллі? Схоже, це потішило северянина. – Я хочу жити вічно в країні, де літо триває тисячу років. Я хочу замок в хмарах, щоб дивитися на весь світ зверху вниз. Я знову хочу бути двадцятишестирічний. Коли мені було двадцять шість, я міг боротися весь день і трахатись всю ніч. Неважливо, чого ми хочемо. Зима майже прийшла, хлопчик. А зима і є смерть. Нехай краще мої люди загинуть в бою за доньку Неда, ніж від голоду в самоті, в снігу, з замерзаючими на щоках сльозами. Про померлих такою смертю не співають пісень. Джордж Мартін
