Надія Пилипенко
В силу ряду причин я не можу зараз відповісти вам словами, які вживаєте ви. Але я щиро сподіваюся, що коли ви повернетеся додому, ваша мати вискочить з підворіття і як слід вас покусає. (У відповідь молодій людині, який на вулиці штовхнув Раневську і вилаяв.)
Коли мама запитує – чому такий бардак в кімнаті? Треба відповідати: «Тільки дурень потребує порядку – геній панує над хаосом»
Моя мати – дуже мудра жінка. Я їй дуже вдячний. Все, що у мене зараз є, – її заслуга. Вона, безумовно, для мене авторитет. Тому я з нею не сперечаюся, скоріше, допомагаю. Взагалі всі діти повинні допомагати батькам, коли встають на ноги. Але зараз багато дітей ростуть егоїстами.
Моя мама вийшла заміж по любові, і проплакала все життя. Нічого хорошого від любові не варто чекати!
Саме тому, що комплекс неповноцінності став такий популярний, я дозволю собі зробити тут невеличкий відступ. У одного історичного діяча нашого часу, який живе і понині, але відійшов від справ, внаслідок родової травми мало місце деяке недорозвинення одного члена. Дуже відомий письменник наших днів, найохочіше пише біографії видатних людей, зайнявся життям цього згаданого мною людини. Але ж важко придушити в собі потребу поглиблення в психологію, коли пишеш біографію. Тому наш автор наважився на спробу побудувати все розвиток характеру свого героя на почутті неповноцінності, викликаному цією фізичною дефектом. Але при цьому він упустив один маленький, але важливий факт. Зазвичай матері, яким доля дала хворого або неповноцінного дитини, намагаються заповнити цю несправедливість надмірною любов’ю. У нашому випадку горда мати повела себе по-іншому, вона відмовила дитині в любові через його нестачу. Коли він став наймогутнішою людиною, то всіма своїми діями довів, що так ніколи і не пробачив свою матір. Якщо ви уявите собі значення материнської любові для дитячої душевного життя, ви, мабуть, подумки внесете поправки в теорію неповноцінності біографа.
