Надія Пилипенко
Так звана відданість – потворне явище, але тисячоліттями воно вважалося одним з найцінніших якостей, тому що таким чином суспільство розробляло свою стратегію для того, щоб перетворити вас на рабів.
Ніколи ідея бога не “пов’язувала особистість із суспільством», а завжди пов’язувала пригноблені класи вірою в божественність гнобителів.
Будеш в суспільстві гордих учених ослів, Постарайся віслюком вдавати без слів, Бо кожного, хто не осел, ці дурні Звинувачують негайно в підриві основ.
У мене від Думи три враження комічне, обурливе і огидне. Комічне в тому розумінні, яке відтіняв Шопенгауер, тобто протилежне природному, потрібного. Ось як якщо впала людина, коли він повинен йти і не падати. Робиться саме те, чого не потрібно робити. Комічне, тому що мені все здається, ніби ці діти грають у дорослих. Нічого нового, оригінального і цікавого немає в думських дебатах. Все це чувано-переслишано. Ніхто не вигадав і не сказав нічого свого. У депутатів все перейнято з європейського, і кажуть вони по-перейняття, ймовірно, від радості, що у них є «кулуари», «блоки» та інше і що можна все це вимовляти. Наша Дума нагадує мені провінційні моди. Сукні та капелюшки, які перестали носити в столиці, збуваються в провінцію, і там їх носять, уявляючи, що це модно. Наша Дума – провінційна капелюшок. Обурливим в ній здається те, що, за справедливими словами Спенсера, особливо справедливо для Росії: всі парламентські люди стоять нижче середнього рівня свого суспільства і разом з тим беруть на себе самовпевнену завдання вирішити долю стомільйонний народу. Нарешті, Дума огидна – по грубості, неправдивості виставляються мотивів, жахливою самовпевненості, а головне, озлобленості.Така Дума нікому не потрібна.
Щастя особистості поза суспільством неможливо, як неможливе життя рослини, висмикнутого з землі і кинутого на безплідний пісок.
Комуністична праця – є безкоштовна праця на користь суспільства, праця за звичкою працювати і по свідомому відношенню до необхідності праці на загальну користь, праця, як потреба здорового організму.
… Свобода розлучення означає не «розпад» сімейних зв’язків, а, навпаки, зміцнення їх на єдино можливих і стійких в цивілізованому суспільстві демократичних підставах.
Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна.
Суспільство дасть вам все, якщо ви віддасте йому свою свободу.
