Надія Пилипенко
Не треба переробляти собаку в людини, а людини – в собаку. Нічого доброго з цього не вийде.
– Хто це такі?
– Вони? Вони хороші.
– Дорогий діамант дорогої оправи вимагає. – І хорошого ювеліра.
Ось мене батько лупцював, і че хорошого? Я до сих пір ще хочу його вбити. І ще кого-небудь заодно.
– Дешево «Ластівку» купуєте, але ж з баришів-то можна. – Всякому товару, Мокій Пармёнич, ціна є. Я хоч і молодий, а зайвого не передам. – Похвально, похвально, хорошим купцем стали.
Ми розучилися робити великі хороші дурниці. Ми перестали лазити у вікно до улюблених жінок.
Для хороших людей армія – рідна мати, а для поганих – теща.
Як нудно ми живемо! У нас пропав дух авантюризму, ми перестали лазити у вікна до коханих жінок, ми перестали робити великі хороші дурниці.
– Якось все заплуталося … – Че заплуталося? Че заплуталося? Перевести бабусю через дорогу – до сих пір добре. Геть! Іди, переведи її через дорогу. Іди, відразу заспокоїшся. – Не кажи. Може бути, я її переклав, а їй не треба було. Або, наприклад, це не та баба. Погана. І не треба її через дорогу переводити. – А хороша десь стоїть на іншому переході і чекає на тебе, а ти тут цю стару гниди взад-вперед посувати. – А ще гірше, якщо ту, хорошу, до тебе вже хтось перевів. Може бути, людина була поганою, і зробив це формально, для галочки, але він зробив добру справу, а ти – ні.
За твоє здоров’я пити нерозумно – воно адже тобі більше не знадобиться, здоров’я хороше …
– Ви ж непитуща. – Як це непитуща? Дуже навіть … чому ж? від хорошоговина не відмовлюся …
– Як його прізвище? – Не знаю!!! – Добрі справи …
– А ти змінилася, Катерина. – Вчителі хороші були.
– Як вам чоботи? – Дуже викликають, я б такі не взяла. – Значить, гарні чоботи, треба брати.
