Надія Пилипенко
Ось взяти мене – ким я був? А ким я став? М’яко кажучи, всім! А чому? Та тому що я – російський солдат! А російський солдат ніколи не здається. Один хрін йому втрачати нічого. Це і є наша головна військова таємниця.
– Треба йому вказівний палець віднімати. Без вказівного пальця в солдати не беруть, тому як стріляти нічим. Пропоную циркулярку. Але якщо на дому, то і кусачками можна. – Як же я без вказівного пальця, дядь Віть, женитись буду? – Шо ти з дружиною вказівним пальцем робити будеш? – Ну, я точно не знаю, я людина ще молодий …
– Пацієнт, ви гроші принесли? Вибачте, а навіщо вам стільки галоперидолу? – Я його натурально з’їм, і мене повезуть в дурдом. – Але навіщо?! – Чи не плющить мене в солдати йти.
Слухай, солдат, і шо я в тебе став відразу такий закоханий!
