Надія Пилипенко
Я вважаю за краще робити в своєму житті те, що я люблю. А не те, що модно, престижно чи належить.
– Потім народжую йому дитину, сиджу вдома, яка різниця, де і коли ти працювала? – Ну а коли він все дізнається – пізно, до мене звик, дитини обожнює, без мене життя не уявляє, ще й вибачення просити буде. – За що? – Ну, на той час знайдеться за що.
Кінематограф у жінок – єдина розрада в житті.
– Гей, хлопців. Ви що це, п’ятеро на одного чи що? Навіть недобре якось. – Коли п’ятеро одного б’ють, навіть не інтелігентно. – Знаєш, дядько, у мене в житті принцип – жінок і людей похилого віку не бити. Але я ж можу і відступити від принципів.
– Ох, Полін, у тебе все за правилами. А в житті ще й лотерея є. Ось я, завжди лотерейні квитки купую. – Виграла? – А як же! Два рази по рублю …
– Ну, через двадцять років взагалі все по-іншому буде. – Не так-то вже це і багато – двадцять років. – Ну, через двадцять років я вже старенькою буду. – Це ви тепер так думаєте. Повірте, в сорок років вам буде здаватися, що ось тепер тільки і починається ваше життя. – У сорок? Та ви що?
– А ви давно на телебаченні працюєте? – Два роки. – Напевно, страшенно цікаво? – Дуже. Взагалі, ви знаєте, з часом телебачення переверне життя всього людства. Нічого не буде. Ні кіно, ні театру, ні книг, ні газет, одне суцільне телебачення. – Ну це ви щось розпалилися. Театр, тут я згоден, дійсно скоро відімре, але книги, кіно? – А ось ви згадаєте мої слова через двадцять років!
– А як же цирк? – Цирку мені цілком вистачає в житті.
