Іду з магазину, вся трясучись.
– Він у вагона стояв … – Ну, хто стояв-то? Хто стояв? Василь?!
Ешкін кіт!
– Все, все. Тепер так і залишиться … – Че залишиться? – Косоокість. – Так він живий? – Ти чо каркаєш, дура? Звичайно живий! А око як це … один туди, один сюди. А ви че подумали? !!
– Василь, це ви ніж руки-то миєте? .. Паразит!
– Ти йдеш до цієї горгони? – Нє, я до дружини.
Я інший вузол в’яжу.
– Ну, скажи ти їй! .. – Що сказати-то, синку? – Щоб не ревіла … – Надюха! Чи не реви!
Я не дуже п’яна, Василь?
– Вона все питає: «Куди гроші справ, куди гроші справ?» – А куди гроші справ?
– Ах ти, с * чка ти фарбовані!
– Чому ж фарбована, це мій натуральний колір!
Ось так прям чимось і вбила б!
Однак, потоп щас буде!
Мамка твоя погана тута – вдома, а папка твій хороший – вона, одного мамку собі здобув!
– Я ж чого з голубами-то копирсаються … – Жовта вода тобі в голову вдарила, от ти і копирсаються.
– Вибачте … Що завадив вам гроші ховати. – Ну, ну, давай ще, роздзвонив по всьому селищу! Трепло!
Надсилаємо запит в космос: «Так, мовляв, і так! Як, мовляв? »
– «Екстра» хто?
– Сенс!
– Що таке? Що це ви на мене так дивитеся?
– Людк, а Людк! Глянь, че робиться. Адже це вона.
– А як в місті-то хвіст-то тобі притиснуло, куди ж ти, мила моя, прибігла ?! До мами!
Що характерно – знахабніли!
Ну, ну, піди ще, роздзвонив по всьому селищу! Трепло!
– Як яму не соромно, поросяті!? .. Пес! .. Ось адже який кобель батя ваш! – Чого ревіти-то? – Ой, че робити не знаю! Ой, горе-то како! Лёшк, поросятам дав!? .. – Дав.
– За шкірку його Потро – і буде з нього. А ну-ка сядь! Сядь! Куди йдеш?
– Так до вбиральні я!
– І я з тобою!
Що характерно, син не схвалив вчинок батька.
Ми з різних соціальних шарів, але ж нас доля зв’язала.
Шо характерно – любили один одного!
коханкою на сірники грошей не дає.
– Взагалі-то, знаєте, у нас плинності немає.
– А у нас текучка. Ох, кака страшна у нас текучка.