Надія Пилипенко
В сусідньому номері в готелі в Бельдяжкі – Жанна Фріске! Ну, переплутала зліт меліораторів з зльотом мільярдерів.
– Ти уявляєш, як в такій ситуації приємно відмовити? Вона прийшла … вся … Жанна Фріске. Прийшла і говорить: «Я люблю вас!», А він їй: «А я вас – немає!» Всім бабам в її особі відомстив! За юнацькі прищі, за дівчинку в дев’ятому класі, яка не пішла з тобою танцювати, за третьокурсницю, яка заснула в найважливіший момент, п’яна дура! – А було й таке? – Було!
Який же це Андріївський узвіз? Це Андріївський узвіз.
Енді Уорхол, чо й ти вьешься Над моєю головою? Ти видобутку не доб’ё-yoшься. Енді Уорхол, я не твій. (На мотив «Чорний ворон»)
– Так Віра в телефон залізла. – І що вона там знайшла? – Та в тому то й справа що нічого. Все що вона могла там знайти, я давно вже стер.
– Вікна не відкривати! – Душно ж! – Комарі налетять! – Ми світло вимкнемо. – Таргани набіжать!
– А ось чому? Пили однаково, а від одного з ранку тхне, а від іншого – злегка тхне? – Це називається «внутрішня інтелігентність»!
– Я ж уже вибачився. – Саш, ну ти козел і урод, тільки що це змінює?
– Але ти не знаєш одного, Саша, – як буде українською Угорщина. – Чому це … знаю, Венгрія. – Ні, Саш … Угорщина! – І як вони там живуть? – Де, в Україні або в Угорщині? – В Угорщині!
– За юнацькі прищі, за дівчинку в дев’ятому класі, яка не пішла з тобою танцювати, за третьокурсницю, яка заснула в найважливіший момент – п’яна дура! – У тебе теж таке було? – Було …
А тарілка така величезна … Ймовірно, це щоб підкреслити, що дефлопе на Землі дуже мало.
– А мені іноді з похмілля прям хочеться якусь, знаєш, гидота з’їсти. Ось цей, чебурек, або цю, сосиску в тісті. А ще ось цей, беляш! Такий жирний, промаслений весь. Ось прям хочеться, не знаю чому так !? – Може тому що ти мудак? – Так? Я якось не подумав. Хороша версія, багато що пояснює!
Слава: Ні, але я ж чув, що є такі пари які домовилися говорити правду, якщо у них на стороні щось сталося. Саша: Уявляю таких домовилися. Вона: Скажи чесно, ти мені коли-небудь зраджував? Він: Так, ось позавчора з секретаркою. Саша: І вона йому в ту ж секунду фігак світильником по голові. А він такий лежить весь в уламках: «Ти що, ми ж домовлялися». Ну тут і з’ясовується, що, по-перше, вони не домовлялися, що після цієї правди вона не б’є його світильником по голові, а, по-друге, це питання задається з однією-єдиною метою почути відповідь «НІ», і не важливо , правда це чи ні.
