Надія Пилипенко
Якщо вже бути річчю, то дуже дорогий.
Каюсь … каюсь … Здрастуйте, панове! Винен, запізнився, прийміть вітання.
Ось тобі раз. Я раділа, за іноземця вийшла, а він ніякий не іноземець, а шулер.
На одному програємо, на іншому виграємо, тітонька!
Схаменіться, що Ви? Так як Ви можете? Не слухайте його!
Клопочеться, клопочеться … Чекаємо Вас до обіду.
Багато у них всякої наброду буває. Той лізе до Лариси Дмитрівні з компліментами, інший з ніжностями … Так і дзижчать, не дають з неї слово сказати. Приємно з нею однією бачиться, без перешкод.
І все-таки, що ж це було? Чого так хочеться і шкода!
У мене таке правило: ніколи нікого не прощати.
Сергій Сергееіч, яким вітром? На чому записати таке щастя?
Все себе люблять, коли мене щось хтось любити буде?
Милості прошу, ніж бог послав. Прошу …
Так ти вже, по старій дружбі, поясни їй, що, мовляв, терміново повинен був виїхати.
Так, йду! Що за нетерпіння!
То чи не приписуйте мого вибору своїх достоїнствах. Я поки ще їх не бачу.
Що ж ви мовчали, що у вас коньяк є? Стільки часу втрачено даремно.
Можна все розточити і розтратити, але любові не відняти у душі.
А чого? Ростемо, багатієм …
Якщо чогось зайвого пріпасёшь, то шукай щось не буде, а за недостачу відповіси
Тільки треба сигнал дати! Ну-ка!
Смугастий змій – в ущелину скель.
Пан, зупиніться … Не положено.
Мамочка … Мамочка …
Любов облудна країна, облудна країна.
Саме тяжка образа для мене – це ваше заступництво.
А як Ви думаєте про Вашу дочки? Що вона таке?
Ну вирішуйте … Сміливості не вистачає …
За дурнем-чоловіком вона або опошляючи, або пропаде.
Лариса Дмитрівна, я сподіваюся перший танець мій?
А це мій сюрприз. Проходьте. Музика, давай! Пали!
– Дорогий діамант дорогої оправи вимагає. – І хорошого ювеліра.
Але хіба можна стратити людину за те, що він смішний?
