Цитати з казок про вітер

– Шашкажівай … – Так ось, – якось вночі шумів вітер … – Про це ти вже шашкажівал … Олексій Толстой “Золотий ключик, або Пригоди Буратіно”

– Колись вони все розуміли, – сказала Мері Поппінс, складаючи нічну сорочку Джейн. – Як? – хором відгукнулися Джон з Барбарою, страшенно здивовані. – Правда? Ви хочете сказати – вони розуміли Шпака, і вітер, і … – І дерева, і мову сонячних променів і зірок – так, так, саме так. Колись, – сказала Мері Поппінс. – Але чому ж вони тоді все це забули? – сказав Джон, наморщивши лоб. – Чому? – Ага, – багатозначно сказав Шпак, відірвавшись від залишків печива. – Так ви хотіли б це знати? – Тому що вони стали старше, – пояснила Мері Поппінс. – Барбі, будь ласка, негайно одягни свої шкарпетки. – Ось так так! – сказав Джон, пильно глянувши на Мері Поппінс. – Проте це так! – відповіла Мері Поппінс, тугіше засукавши шкарпетки Барбі. – Ну що ж, нехай Джейн і Майкл такі дурні, – продовжував Джон. – Я знаю, що я-то нічого не забуду, коли стану старше. – А я – тим більше, – сказала Барбі, із задоволенням посмоктуючи палець. – Забудете, – сказала Мері Поппінс твердо. Близнюки сіли і дивились на неї. – Фу-ти ну-ти! – сказав Шпак презирливо. – Знайшлися вундеркінди! Теж мені сьоме чудо світу! Все забудете, голубчики, як тільки прорізуються зубки! – Нізащо! – відповідали Близнюки, дивлячись на Шпака так, як ніби не проти були його пришити. Шпак глузливо засвистів. – Будьте певні, все забудете! – повторив він. – Ви не винні, звичайно, – додав він м’якше. – Просто тут нічого не поробиш. Немає жодної людини, який би пам’ятав після того, як йому стукне щонайбільше рік. За винятком, звичайно, неї. – Він вказав дзьобом на Мері Поппінс. Памела Треверс “Мері Поппінс”

Що розповів крихта пролісок? – Між деревами гойдається довга дошка – це гойдалки. На дошці сидять дві маленькі дівчинки; платтячка на них білі, як сніг, а на капелюхах майорять довгі зелені шовкові стрічки. Братик, постарше їх, стоїть на колінах позаду сестер, спершись об мотузки; в одній руці у нього – маленька чашечка з мильною водою, в іншій – глиняна трубочка. Він пускає бульбашки, дошка хитається, бульбашки розлітаються по повітрю, переливаючись на сонці всіма кольорами веселки. Ось один повис на кінці трубочки і колишеться від подуву вітру. Чорненька собачка, легка, як мильна бульбашка, встає на задні лапки, а передні кладе на дошку, але дошка злітає догори, собачка падає, гавкає і сердиться. Діти поддразнивают її, бульбашки лопаються … Дошка гойдається, піна розлітається – ось моя пісенька! Ганс Християн Андерсен “Снігова королева”