Надія Пилипенко
Справа в тому, що деякі дівчата вірять, що реально можуть змінити хлопців. І, що цікаво, якби у них це і правда виходило, вони б занудьгували.
– А ви знаєте, що за останні 3500 років цивілізований світ прожив без воєн всього 230 років? Він сказав: – Назви мені ці 230 років, тоді я тобі повірю. – Назвати не зможу, але я знаю, що це правда. – І про яке цивілізованому світі ти говориш!
– Я намагаюся уявити собі, – сказав Монтег, – про що думає пес ночами в своїй будці? Що він, правда, оживає, коли кидається на людину? Це навіть якось страшно. – Він нічого не думає, крім того, що ми в нього вклали. – Дуже шкода, – тихо сказав Монтег. – Тому що ми вкладаємо в нього тільки одне – переслідувати, хапати, вбивати. Яка ганьба, що ми нічому іншому не можемо навчити!
Краса і правда несумісні.
Який кінець я виберу? Стрибну або згорю? Мабуть, все-таки стрибну, тому що тоді не відчую болю. З іншого боку, може, і згорю, тому що це все-таки залишає шанс на порятунок, а якщо й ні, то адже чувстовать біль все одно краще, ніж зовсім нічого не відчувати, правда?
Я люблю, коли вона сміється, хоча правда полягає в тому, що я її не люблю.
Може, правда, що можна виплакати всі сльози.
Зовні листя опадали з дерев, всередині ми більше не надавали значення правді такого роду.
Я розумів, що мої слова – неправда, що вони перейшли в фантазію і брехня, але це мене не турбувало, бо правда була безбарвною, вона нікого не втішала, а істинної життям були тільки почуття і відблиски мрії.
– Ти любиш мене? – запитав я. Вона заперечливо похитала головою. – А ти мене? – Ні. Ось щастя, правда? – Велике щастя. – Тоді з нами нічого не може трапитися, чи не так? – Нічогісінько, – відповіла вона.
Для ображеного почуття правда майже завжди груба і нестерпна.
Адже любов це ж суцільний обман. Чудовий обман з боку матінки-природи. Поглянь на це сливове дерево! І воно зараз обманює тебе; виглядає куди гарніше, ніж виявиться потім. Було б просто жахливо, якби любов мала хоч якесь відношення до правди. Слава богу, що растреклятие моралісти не владні над усім.
Далі напівправд нам йти не дано. На те ми і люди. Знаючи одні тільки напівправди, ми і то творимо чимало дурниць. А вже якщо б знали всю правду цілком, то взагалі не могли б жити.
