Надія Пилипенко
– Всі ми живемо тільки ілюзіями і боргами. – Ілюзії від минулого, а борги в рахунок майбутнього. Наявність. Тільки заздрісники називають її дурістю. Це не недолік, а, навпаки гідність. Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить дуже багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність – це саме дорогоцінний скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо налітає, як загіпнотизований. Ніколи не намагайся дізнатися занадто багато! Чим менше знаєш, тим простіше жити. Знання робить людину вільною, але нещасним. Вип’ємо краще за наївність, за дурість і за все, що з нею пов’язано, – за любов, за віру в майбутнє, за мрії про щастя; вип’ємо за чудову дурість, за втрачений рай!
Треба триматися міцніше за життя, щоб урвати хоч трохи від так званого щастя.
Те була сама похмура таємниця життя, яка будить спрагу бажання, але ніколи не може її вгамувати, яка зачинає любов в людині і ніколи не може її завершити, яка якщо і посилає все – любов, людини, щастя, радість життя, – то всього цього по якомусь жахливому правилом завжди виявляється занадто мало, і чим більшим здається тобі те, що у тебе є, тим менше його виявляється насправді.
Тільки нещасний знає, що таке щастя. Щасливець відчуває радість життя не більше, ніж манекен: він тільки демонструє цю радість, але вона йому не дана. Світло не світить, коли світло. Він світить у темряві. Вип’ємо за темряву! Хто хоч раз потрапив в грозу, тому нічого пояснювати, що таке електрика. Будь проклята гроза! Хай буде благословенна та дещиця життя, що ми маємо! І так як ми любимо її, не будемо ж закладати її під відсотки! Живи відчайдушно! Пийте, хлопці! Є зірки, які розпалися десять тисяч світлових років тому, але вони світять і понині! Пийте, поки є час! Хай живе нещастя! Хай живе тьма!
Для чого ми досі користувалися машинами? Тільки щоб змусити людей плакати. Всякий раз, коли здавалося, що людина і машина ось-ось нарешті уживуться один з одним, – бац! Хтось десь смошеннічать, приробити якийсь зайвий гвинтик – і ось уже літаки кидають на нас бомби і автомобілі зриваються зі скель в прірву. Чому ж хлопцеві не попросити Машину щастя? Він має рацію!
І тут на зло самої себе я вирішила: раз не вийшла заміж, коли посміхнулося щастя, – так і треба тобі, сиди в дівках! І почала подорожувати. Побувала я в Парижі, у Відні, в Лондоні – і всюди одна й одна, і тут виявилося: бути однією в Парижінітрохи не краще, ніж в Грінтауні, штат Іллінойс. Все одно, де – важливо, що ти одна.
