Надія Пилипенко
Коли-небудь вони вирішать його розстріляти. Невідомо, коли це трапиться, але за кілька секунд, напевно, вгадати можна. Стріляють ззаду, коли йдеш по коридору. Десяти секунд вистачить. За цей час внутрішній світ може перевернутися. І тоді, раптово, не сказавши ні слова, що не збившись з кроку, не змінившись в обличчі, раптово він скине маскування – і потиснуть батареї його ненависті! Ненависть наповнить його немов велетенське ревуче полум’я. І майже в ту ж мить – постріл! – занадто пізно або занадто рано. Вони рознесуть йому мозок раніше, ніж виправлять. Єретична думка, і був невинний, не розкаялися,, стане недосяжною для них навіки. Вони простріл діру в своєму ідеалі. Померти ненависти до них Ти – це і є свобода.
Суть олігархічного правління не в спадкової передачі від батька до сина, а в стійкості певного світогляду і способу життя,диктуються мертвими живим. Правляча група – до тих пір правляча група, поки вона в змозі призначати спадкоємців. Партія стурбована не тим, щоб увічнити свою кров, а тим, щоб увічнити себе. Хто при владі – не має значення, аби ієрархічний лад зберігався незмінним.
Правляча група втрачає владу з чотирьох причин. Або її переміг зовнішній ворог, або вона править так невміло, що маси піднімають повстання, або вона дозволила утворитися сильної і незадоволеною групі середніх, або втратила впевненість в собі і бажання правити. Причини ці вони не ізольовані; зазвичай в тій чи іншій мірі позначаються всі чотири. Правлячий клас, який зможе запобігти від них, утримає владу назавжди. В кінцевому рахунку вирішальним фактором є психічний стан самого правлячого класу.
Майбутньому або минулого – часу, коли думка вільна, люди відрізняються один від одного і живуть не поодинці, часу, де правда є правда і колишнє чи не перетворюється в небилиця. Від епохи однакових, епохи одиноких, від епохи Старшого Брата, від епохи двозначності – привіт!
Звичайно, тіло старіє, і все для нього стає не так, але якщо нудно тобі від незручного, брудного, убогого життя через, від нескінченних зим, зашкарублі шкарпеток, вічно несправних ліфтів, від крижаної води, шорсткого мила, від сигарети, що розпадається в пальцях, від дивного і мерзенного смаку їжі, чи не означає це, що такий устрій життя ненормальний? Якщо він здається нестерпним – невже це родова пам’ять нашіптує тобі, що колись жили інакше?
Звідки взятися гаслу «Свобода – це рабство», якщо скасовано саме поняття свободи?
