Надія Пилипенко
Дайте людині прочитати кілька римованих рядків, і він уявив себе володарем всесвіту.
Йому здалося, що він роздвоївся навпіл, і одна його половина була гаряча вогонь, а інша холодної як лід, одна була ніжною, інша – жорстокою, одна – трепетною, інша – твердої як камінь. І кожна половина його роздвоївся «я» намагалася знищити іншу.
Якщо людина думає, що можна обдурити уряд і нас, він божевільний.
Краще все зберігати в голові, де ніхто нічого не побачить, нічого не запідозрить.
Як рідко побачиш на обличчях інших людей відбиток свого власного лиця, своїх найглибших, потаємних, трепетних думок?
Людина, яка вміє розібрати й зібрати телевізорну стіну – а в наші дні більшість це вміє, – куди щасливішим людини, намагається виміряти і обчислити Всесвіт, бо не можна її ні виміряти, ні обчислити, не відчувши при цьому, як сам ти нікчемний і самотній. Я знаю, я пробував. Ні, до біса! Подавайте нам розваги, вечірки, акробатів, фокусників, відчайдушні трюки, реактивні автомобілі, мотоцікли- гелікоптери, порнографію, наркотики. Побільше такого, що викликає найпростіші, автоматичні рефлекси!
Вщент розсипалася мрія, створена з гранчастої скла, дзеркал і кришталевих призм.
Люди не повинні забувати, сказав він, що на землі їм відведено дуже невелике місце, що вони живуть в оточенні природи, яка легко може взяти назад все, що дала людині. Їй нічого не варто змести нас з лиця землі своїм диханням або затопити нас водами океану – просто щоб ще раз нагадати людині, що він не так всемогутній, як думає. Мій дід казав: якщо ми не будемо постійно відчувати її поруч з собою в ночі, ми забудемо, якою вона може бути грізною і могутньою. І тоді в один прекрасний день вона прийде і поглине нас. Розумієте?
Запитайте самого себе: чого ми найбільше прагнемо? Бути щасливими, адже так?
Дивно, але я ніби не здатний нічого відчувати.
– Я намагаюся уявити собі, – сказав Монтег, – про що думає пес ночами в своїй будці? Що він, правда, оживає, коли кидається на людину? Це навіть якось страшно. – Він нічого не думає, крім того, що ми в нього вклали. – Дуже шкода, – тихо сказав Монтег. – Тому що ми вкладаємо в нього тільки одне – переслідувати, хапати, вбивати. Яка ганьба, що ми нічому іншому не можемо навчити!
Чому вогонь сповнений для нас такий незбагненної принади? Що тягне до нього і старого і малого? – Бітті загасив і знову запалив маленьке полум’я. – Вогонь – це вічний рух. Те, що людина завжди прагнув знайти, але так і не знайшов. Або майже вічне. Якщо йому не перешкоджати, він би горів, не пригасає, протягом всього нашого життя. І все ж, що таке вогонь? Таємниця. Загадка! Вчені щось белькоче про терті і молекулах, але, по суті, вони нічого не знають. А головна принада вогню в тому, що він знищує відповідальність і наслідки. Якщо проблема стала надто обтяжливою – в пічку її. Ось і ви, Монтег, зараз уявляєте собою отаке ж тягар. Вогонь зніме вас з моїх плечей швидко, чисто і напевно. Навіть гнити буде нічому. Зручно. Гігієнічно. Естетично.
