Надія Пилипенко
Ніколи я не був на Босфорі, Ти мене не питай про нього. Я в твоїх очі побачив море, палахкотять блакитним вогнем.
До смерті губи милою Я хотів би цілувати. Щоб весь час в синіх дрімоту, Чи не соромлячись і не тая, В ніжному шелесті черемшин Лунало: «Я твоя».
Був я весь – як запущений сад, Був на жінок і зелие ласий. Разонравилось пити і танцювати І втрачати своє життя без оглядки.
Всі ми часом, як діти. Часто сміємося і плачемо: Випали нам на світлі Радості і невдачі.
