Надія Пилипенко
– А що це, люди твої, ніяк запалити що хочуть?
– Так гранати у нього не тієї системи.
Абдулла: Махмуд!
Махмуд (в сторону, ще одному басмачів): Зажигай!
Ну що ж мені, все життя по цій пустелі мотатися?!
– Тут повинен бути підземний хід.
Назад пишу вам, люб’язна Катерина Матвевна, оскільки видалася вільна хвилинка. І розніжився я на гарячому сонечку, ніби наш кіт Васька на призьбі. Сидимо на пісочку біля самого синього моря, ні в чому занепокоєння не відчуваємо. Сонечко тут таке, аж в очах біло.
Тому як борг революційний на той нас зобов’язує.
– Іди, іди … Хороша дружина, хороший будинок – що ще треба людині, щоб зустріти старість?!
Сухов: Абдулла! У тебе ласкаві дружини! Мені добре з ними! Абдулла: Я дарую тобі їх! Коли я підпалю нафту, тобі буде добре, зовсім добре!
Дивись, більше не закопувати!
Добрий день, весела хвилинка. Привіт, безцінна Катерина Матвевна. За минулий відстрочку вибачайте, видно, доля моя така. Однак нічого цього більше не передбачається, а тому поспішаю повідомити вам, що я живий, здоровий, чого і вам бажаю.
– Ти що казав, а? Ти які клятви давав? Здурів на старості років? – Настасья! – Мало тобі, окаянний, що ти молодість мою погубив, а зараз і зовсім вдовою зробити хочеш? Ой, Паша! Пашенько! Паша! Пашенько! Пашенько! Прости, Христом Богом прошу, прости! Паша, не ходи! Не ходи з ними! Погублять тебе ні за гріш! – Ось що, хлопці, кулемет я вам не дам.
– Але хто на цій землі знає, що є добро і зло?
Душа моя рветься до вас, люба Катерина Матвевна, як журавель в небо. Однак трапилася у нас невелика заминка. Вважаю, доби на троє, не більше. А саме, мені як свідомого бійця, доручили супроводити групу товаришів з братнього Сходу.
– Так ось забрався один приятель і не виходить.
– Була у мене митниця, були контрабандисти. Зараз митниці немає – контрабандистів немає. Загалом, у мене з Абдуллою світ. Мені все одно, що білі, що червоні, що Абдулла, що ти. Ось якби я з тобою пішов …
– Чуєш, Абдулла! Чи не забагато товару взяв? І все, мабуть, без мита? – Так немає ж нікого в митниці. Кому платити – невідомо. Хочеш, ми заплатимо золотом?
Саїд: Обдурять тебе, вони сядуть на баркас, ти відпустиш Абдуллу, вони повернуться. Сухов: Це навряд чи …
