Надія Пилипенко
– Нонночка, як ефір? – Нормально !!! Лізе всюди, вонючка … – Чого я вонючка ?! Ось що я сказав, чого я вонючка, нормально ?! Чого я вонючка-то ?! Нормальна історія! Що я вонючка раптом ?! Че я вонючка? Ну де я вонючка ?! Що раптом я вонючка? Вонючка я, а ?! А ви не вонючки, так?!
– Саш, молодець, хороші хлопці. – Ну … Я п-зрозумів, в Ярославлі зсадили …
– Ти-и-и! Біля-е-ец!Підняв руки на Божих людей! Я щас тебе заочно отпою! Прокляну! Щас моє кадило розгориться. І будеш ти, майор, горіти в пеклі вогненної … аж до Страшного Суду !!!
– Ти диви, що Галатасарай-то творить!
– Я ж вам зараз об’єктивно … не потрібен … Я піду поки.
Над багаттям пролітає сніжинка, Як величезний сивий вертоліт. На скроні расчірікалась жилка. Все проходить і це пройде. Розігралася в тайзі негода, Тут в липні з погодою біда. Я друзів не бачив по півроку. Я дружини не бачив ніколи. З-під снігу дістану Морошек, відігрівання і висмокчу сік. Тихо сохнуть онучі в горошок І намети добротний шматок. Ми свої не змінюємо звички Вдалині від рідних будинків: У рюкзаку моєму сало і сірники І Тургенєва вісім томів. Ну а ти, моя ніжна пери, Мій надійний страхувальний гак. Через бурі, снігу та хуртовини Я тобі цю пісню дарую. Нехай мелодія мчить, як птах, нехай розповість її перебір, Що кладу я на вашу столицю Вот такой вот тайговий прилад! На вокзали кладу і алеї, на Мосліфт, Москонцерт і Мосгаз. На Лужкова з його ювілеєм Я кладу вісімсот пісят раз. На убогі ваші судження. На безсоромний столичний бардак. І окремо, з великим насолодою Я кладу на московський “Спартак”. Чи не зрозуміти вам, що живуть в квартирах П * Дорасо, студентам, жидам, Красу реального світу, Де бродити тільки нам, мужикам! Де не люблять слова і кривляння. Де, схожа на літак, Над багаттям пролітає сніжинка, Як величезний сивий вертоліт.
А вони не знають про таке чудесне винахід людства, як сковорідка з уже приробленим чаплія? В народі – сковорідка з ручкою.
Прокидаюся, відчуваю: поруч хтось лежить. Думаю, Господи, ну нехай це буде Нона, ну нехай Аня. Хрін з ним, нехай навіть Льоша! Чую її голос: «Так, Еммочка, все в порядку.» І я розумію, що він приїхав на пароплав, і мене зараз будуть згодовувати крокодилам, яких спеціально для цього запустять в Волгу.
– Слухайте, а який пульс повинен бути під час пробіжки? – Ну не знаю – ударів 150. – Так? А чого у мене 840? – 840 в хвилину ?! – А що, треба було в хвилину вважати чи що? – А ти як вважав? – Ну, просто вважав, поки не збився … Так, ладно, я пішов перераховувати.
