Надія Пилипенко
Який Іван Грозний? Він же давно помер!
Це я вдало зайшов!
Мене знову терзають невиразні сумніви … У Шпака – магнітофон, у посла – медальйон.
Все, що нажито непосильною працею, все ж загинуло!
Я проходив з нею сцену, істеричка! Це моя професійний обов’язок.
Три магнітофони, три кінокамери закордонних, три портсигари вітчизняних, куртка замшева … три куртки …
Так це ж я валізу негідника Якіна взяла.
Ця роль лайлива, і я прошу її до мене не застосовувати! Боже, ну і будиночок у нас! Те обкрадають, то обзивають … а ще боремося за почесне звання «будинку високої культури побуту», – це ж кошмар, кошмар!
О, йа-йа! Кемского волості! Йа-йа!
Військо збунтувалося! Кажуть, цар – несправжній!
Ви думаєте, що я хочу Вас отруїти ?! Дорогий Іван Васильович, у нас це не прийнято. І кільками в наше століття отруїтися набагато легше, ніж горілкою, – пийте сміливо!
А ви дуже темпераментний чоловік.
Товариш лейтенант, дружина я цього алкоголіку.
Ах ти, бродяга, смердний прищ!
Що ж ви, маестро, який мовчите? Ну-ка, Гряньте нам що-небудь.
Скуштуй ти з мого кубка.
