Надія Пилипенко
В політиці все повинно бути оговорено з самого початку.
Це не загроза, зрозумійте мене правильно. Це реальність. А її треба знати завжди і завжди про неї пам’ятати.
Ставайте монументом віри на наших кістках.
В цьому сніжно-блакитному світі неможливо собі уявити ні голоду, ні бомбардувань, ні розрухи.
Я не втечу. У вас дуже міцні запори.
Проситиу мене Мейверса – це все одно, що мені просити у Вас тонну маргарину.
В тюрмах виховують заблукалих. Природно, ті, хто не помилялися, а були ворогами, підлягають знищенню.
Все – вчені, письменники, артисти – по-своєму несамовиті. До них потрібен особливий підхід. Тому що вони живуть своїм, придуманої ними життям.
Політика передбачає забуття ваших термінів: Христос, антихрист, добро, зло. Політика передбачає точне дотримання балансу сили.
– Я не вірю в це, а, загалом, покажіть. Мені якось показували, але я не вірю цьому. – Праву долоню покладіть вздовж черепа, а ліву на потилицю. Очі потрібно закрити. – Я закрию очі, а ви мене шандарахнете чимось по голові, як Холтоффа. – Якщо ви запропонуєте мені змінити батьківщині, я це зроблю.
Ось з цього і треба було починати.
Що сталося за ті дві доби, що мене не було? Перекинувся світ? На землю зійшов бог? Кальтенбруннер одружився на єврейці?
– Правда завжди торжествує – це моє переконання. – Радісне збіг наших переконань.
Воістину: куриш американські сигарети – скажуть, що продав батьківщину.
