Надія Пилипенко
Тільки ти йди першої, я не вмію озиратися.
Сто п’ятдесят танки не коробка сірників, куди їх дінеш.
– Стій, хто йде?
– Чи не йде, а їде.
Вкрав, випив, у в’язницю! Романтика!
Літати поки не вміють, стріляти теж, але орли!
Солдатська заповідь: подалі від начальства, ближче до кухні. Потопали.
Макарич, приймай апарат. Во! Махнув не дивлячись,!
– Між іншим … а де мої сто грам за збитий? – Який сто грам, дарагой, тебе бочка чача треба, чача! – Спокійно … Я непитущий. Але справа принципу!
Чи не махни на танк, «не дивлячись» …
Ну, Можемо! – Чи не Можемо, а можемо!
Кулемет заклинило.
І ніякої криміналу – кодекс ми повинні шанувати!
Тепер ви почуєте кращого соліста Першого українського, колишнього Воронезького, майбутнього соліста Большого театру … – Дуже великого. – Дуже великого театру ….
– Хто тут найсміливіший? – Ну, сміливі у нас тут все, а найдосвідченіший … Дозвольте?
Тримайтеся! Росія вас не забуде! Захід нам допоможе!
Смуглянку, товариш командир.
Противника недооцінювати не можна.
Щось з пам’яттю моєю стало, все, що було не зі мною – пам’ятаю.
Крига скресла, панове присяжні засідателі, лід рушив!
Будемо жити, піхота.
Дай, друг, на щастя лапу мені.
Все минуще, а музика вічна.
Можеш за хвіст потриматися, дракон вже не кусається.
Так взагалі, хлопці вони нічого, але ось … деяка естетична недорозвиненість.
Так, це вам не Ріо-де-Жанейро!
Ось це бійка була … Думав, каюк … – Як апарат? – Світові. Заходжу йому в хвіст. А він ззаду як … йолки-палки, хвостом помахав, тільки і бачив!
Від польотів відсторонити, 100 грам не давати, залишити черговим, вічним черговимпо аеродрому.
Хто скаже, що це дівчинка, нехай першим кине в мене камінь!
Вітаю з першою перемогою. Але, між іншим, Іван Федорович, збивати літаки супротивника – це не подвиг, а, так би мовити, обов’язок винищувача, наші будні. А ось, що ти бачив?!
Як сказав Шекспір у вісімнадцятому … немає, в дев’ятнадцятому сонеті: «Гуляй, Вася!»
