Надія Пилипенко
Фердинанд виловив зі свого келиха метелика і обережно поклав йогона стіл. – Погляньте на нього, – сказав він. – Яке крильце. Поруч з ним найкраща парча – груба ганчірка! А така тварюка живе тільки один день, і все. – Він оглянув усіх по черзі. – Чи знаєте ви, брати, що найстрашніше на світі? – Порожній стакан, – відповів Ленц. Фердинанд зробив зневажливий жест в його сторону: – Готтфрід, немає нічого більш ганебного для чоловіка, ніж блазнювання. Найстрашніше, брати, – це час. Час. Миттєвості, яке ми переживаємо і яким все-таки ніколи не володіємо. Він дістав з кишені годинник і підніс їх до очей Ленца: – Ось вона, мій паперовий романтик! Пекельна машина. Цокає, нестримно цокає, прагнучи назустріч небуття. Ти можеш зупинити лавину, гірський обвал, але ось цю штуку не зупиниш. – І не збираюся зупиняти, – заявив Ленц. – Хочу мирно постаріти. Крім того, мені подобається різноманітність. – Для людини це нестерпно, – сказав Грау, не звертаючи уваги на Готтфрида. – Людина просто не може винести цього. І ось чому він придумав собі мрію. Давню, зворушливу, безнадійну мрію про вічність. Готтфрід розсміявся: – Фердинанд, найважча хвороба світу – мислення! Вона невиліковна. – Коли б вона була єдиною, ти був би безсмертний, – відповів йому Грау, – ти – нетривалий з’єднання вуглеводів, вапна, фосфору і заліза, іменоване на цій землі Готфрід Ленц. Готтфрід блаженно посміхався. Фердинанд трусонув своєю левової гривою: – Брати, життя – це хвороба, і смерть починається з самого народження. У кожному диханні, в кожному ударі серця вже укладено трохи вмирання – все це поштовхи, які наближають нас до кінця.
Те була сама похмура таємниця життя, яка будить спрагу бажання, але ніколи не може її вгамувати, яка зачинає любов в людині і ніколи не може її завершити, яка якщо і посилає все – любов, людини, щастя, радість життя, – то всього цього по якомусь жахливому правилом завжди виявляється занадто мало, і чим більшим здається тобі те, що у тебе є, тим менше його виявляється насправді.
Кравці вносять в життя красу. Це у сто крат цінніше всіх думок, навіть якщо вони глибокі, як прірви.
– Врівноважувати, все потрібно врівноважувати, пан Локамп, – ось і вся загадка життя … – Ну, це треба вміти … – Так, так, вміти, вся штука в тому, щоб уміти. Ми занадто багато знаємо і занадто мало вміємо. Бо надто багато знаємо.
Цей ідеаліст прагне до грошей. Гроші – це свобода. А свобода – життя. Не можна говорити про гроші з презирством. Багато жінок навіть закохуються через гроші. А любов робить багатьох чоловіків корисливими. Таким чином, гроші стимулюють ідеали, – любов же, навпаки, матеріалізм. Чоловік, стає корисливим тільки через примхи жінок. Якби не було жінок, не було б і грошей, і чоловіки були б плем’ям героїв. В окопах ми жили без жінок, і не було так уже й важливо, у кого і в яких містилася якась власність. Важливо було одне: який ти солдатів. Я не виступаю за принади окопної життя, – просто хочу висвітлити проблему любові з правильних позицій. Вона пробуджує в чоловікові найгірші інстинкти – пристрасть до володіння, до громадському статусу, до заробітків, до спокою. Недарма диктатори люблять, щоб їх соратники були одружені, – так вони менш небезпечні. Не даремно ж католицькі священики не мають дружин, – інакше вони не були б такими відважними місіонерами.
