Надія Пилипенко
Я все розумію, туди-сюди, закони природи. А якби за законом природи на рік відключали повітря, так що, ви б теж сиділи склавши руки? Марія Мизникова
Можна і не бути поетом, Але не можна терпіти, зрозумій, Як кричить смужка світла, прищеплення дверима! Андрій Андрійович Вознесенський
На білий бал берези не зберу. Холодний хор хвої зберігає мовчання. Зозулі крик, як камінчик відчаю, все котиться і котиться в бору. Булат Шалвович Окуджава
А тим часом велика, блукаюча природа прокралася в їх місто, проникла всюди – в їх будинку, в їх контори, в них самих. Вона не ворушиться, вона зачаїлася, вони сповнені нею, вони вдихають її, але не помічають, їм здається, що вона десь зовні, за двадцять льє від міста. А я, я бачу її, цю природу, бачу … Я знаю, що її покірність – НЕ покірність, а лінь, знаю, що закони для неї не писані: то, що вони приймають за її сталість … Це всього лише звички, і завтра вона може їх змінити. Жан-Поль Сартр
Соромлячись заношених нудно-зелених спецівок, збилися в купу сосни і ялини, а рідкісні листяні дерева красувалися серед них недовгими іменинниками. В яскравих дорогих нарядах хизувалися наскрізні берези. Ззовні червоніли розбагатіли до зими печальницею осинки. Ніби обпалені полум’ям, горів на сонці багато прикрашений самотній клен – улюбленець осені. Борис Васильович Бідний
Природа не терпить порожнечі, але чому більшість людей прагнуть заповнити прогалини сміттям? Ванна Бонт
Нехай людина віддасться споглядання природи в усьому її високому і неосяжне велич, нехай відверне погляди від незначних предметів, що його оточують. Нехай подивиться на сліпучий світоч, як невгасимий факел, що освітлює Всесвіт; нехай зрозуміє, що Земля – всього лише точка в порівнянні з величезною орбітою, яку описує це світило; нехай буде тремтіти думкою, що і сама ця величезна орбіта – не більше ніж ледь помітна риска по відношенню до орбіт інших світил, поточних по небесному склепіння. Але так як кругозір наш цим і обмежений, нехай уяву летить за рубежі видимого; воно втомиться, не вичерпуючи природу. Блез Паскаль
Є люди, які люблять ліс і знаходять спокій і умиротворення серед зелені вікових дерев. Є люди, закохані в море, готові годинами споглядати оманливе-мінливу бірюзову нескінченність. Є такі, хто із захопленням приймає безкраї простори степів. Кантор був міським дитиною, і краса цих вуличок, безладно струмуючих серед різноманітних будівель, була йому ближче, ніж усілякі краси природи. Він із задоволенням розглядав будинки, серед яких неможливо було знайти два однакових, крокуючи по нерівній бруківці назустріч невідомості, і йому здавалося, що вмирати не страшно. Оксана Панкеєва
