Надія Пилипенко
Пам’ятаєш, він розповідав, як вони йшли з мужиками кудись там на Північний Полюс? Пам’ятаєш? У нього під носом виросла бурулька … Він хитнув головою, бурулька впала і вбила собаку … Нє-нє-ні, повна маячня. Але як розповідає!
– А як же я пройду, а?
– Дуже просто. Відволікаючий маневр. Собаку я беру на себе, а ви швиденько пробігаєте
– Гаразд.
– Жучка, Джек, Джек, Димка, Димка, Полкан, Полкан, Альмочка, Альмочка … Давайте!
брешеш, собака! Аз есмь цар!
Собака гавкав на дядю фраєра …
А бояриня – красотою Льопа! Червені губами, бровьмі союзній … Чого ж тобі ще треба, собака?
Яка це собака ?! Чи не дозволю про царя такі пісні співати! Розпустилися тут без мене! Що за р-репертуар у вас? Треба щось масове співати, сучасне: тралі-валі, тілі-тілі, це нам не … тили-тили, це вам не трали-вали …
– Ти що, не чув про Верещагіна ?! Дожив … Був час – в цих краях кожна собака менезнала, ось так тримав! Зараз забули …
Не знаю, як там в Лондоні, я не була. Може, там собака – друг людини! А у нас управдом – друг людини!
