Надія Пилипенко
– Чуєш, баранчика, ти собі зафіксуй, я тобі в третій раз кажу: не треба, так? У четвертий раз говорити не буду, тому що буде не треба.
– Якщо щось трапиться – а ти без компаса.
А налий-но мені, синку, горілочки, граммчіков сто … А краще сто п’ятдесят.
Батьки мене назвали Коля І мені жилося дуже нелегко, мля. Папаша в закладах питних За пару років допився до чортів, нах. Потім за ним вирушила мамуля, Довелося тягнутися до знань самому, мля. Зрозуміло, що не в залах я музейних В кінці-кінців знайшов собі друзів, нах. Ми були хлопчики, козою пальчики, У зручних тренувальних штанях, свінчатка ми носили в кишенях, Така зла карма, нах. Мене вабила злодійська частка, Я вивчав наперстки і дзюдо, мля. Коротше, при таких вихідних даних Я міг би згинути в зоні назавжди, нах. Але прокинулися інтелект і воля, Я вирвався з кола свого, мля. І ось тепер для літніх і юних Я пісні ці світлі співаю, нах. Ми ж благородні співаки народні В зручних тренувальних штанях, При нас, такихкультурних пацанів, Прошу не залупаться, нах. Повірте, побував я в різних країнах, Звичайно, всюди життя вельми строката, нах. Але тут серед берізок та осинок Куди миліше, кого ти не спитай, нах. Кругом тебе лежать рідні землі, А ти по ним гуляєш в картузі, мля. Пагорб, перелісок, полустанок, Душа твоя стає чиста, нах. Та ну ти, що ти, нах, Ми ж патріоти, нах, В зручних тренувальних штанях, На майбутніх російських прапорах Напишут наші імена-х! Ля ля ля ля ля-мля, На на на на на-нах, І в майбутніх щасливі часи Пригадають наші імена.
– Що ви мене, що ви мене лякаєте? Що ви мене удвох лякаєте? Знаєте, як я сам боюся.
– Саша-а. А влаштувати переворот в Сомалі післязавтра не повинні ми, а?
– Але ж нас могли вбити ще козаки. Шашкою навпіл. Яка чудова, легка смерть!
– І знаєш, Каміль, ультиматумів … не треба!
– Батюшка, ви себе як відчуваєте? – Чи не все … – У якому сенсі, батюшка? – Відчуваю себе не тільки!
– Що? Костюмчик. Літній.
Дует некомерційної пісні «Двоє проти вітру»
– Ви че, підставу кинули, рамси поплутали? – Тихо! Ой, Боря … в сенсі – “не голосно” …
– Чи зіграють все – демонстрації, голодовки, не хвилюйся. – Це ж, напевно, дорого? – Я тебе благаю! Вони ж в театрі взагалі нічого не отримують! Голодувати будуть за їжу!
